Саме такою, швидше за все, є головна концепція реформ, які відбуваються в цій державі. Можна довго, до безкінечності, сперечатися з приводу тих процесів, що відбуваються в країні, де ми живемо. Безумовно, знайдуться тисячі, а то й мільйони людей, котрі з піною на вустах будуть доводити, що реформи, які проводить нинішня влада, украй потрібні і корисні. І можна не сумніватися, що для аргументації своїх переконань затяті фанати курсу нинішньої влади знайдуть красиві слова.
Ми ж давайте звернемося до фактів. Вони, факти, за великим рахунком, теж є словами. І їх можна трактувати по-різному. Та все ж, давайте спробуємо.
Ось, приміром, які дані прозвучали під час спільного засідання кількох комісій Кобеляцької районної ради, котре відбулося в середу 24 липня. Присутні депутати і керівники управлінь та відділів адміністрації розглянули одразу кілька питань повістки денної. Одне з найважливіших серед них — звіт головного лікаря району Івана Супруненка. Іван Іванович — людина в медицині не новенька. Бачив та чув він на своєму віку таки багато і жив та працював як в часи загниваючого соціалізму, так і в період капіталістичних реформ. Для годиться, лікар розпочав свою доповідь із звичних штампів про реформу в медицині, яка, мовляв, покликана покращити медичне обслуговування земляків і стан їх здоров’я. І навів при цьому такі цифри. Зараз в Кобеляцькому районі налічується 282 стаціонарних ліжка для хворих (до реформи їх було більше 300). За рік на Кобеляччині народилось 165 дітей, у минулому році — 198. Природній приріст населення — від’ємний. Тобто, кобелячан меншає. Натомість зростає кількість людей, котрі страждають від серцево‑судинних хвороб та від раку. На придбання медикаментів онкохворим закладено аж 12 тисяч гривень. Для прикладу, на чистку димоходів у школах — 7 тисяч. 12 — людям, які кричать і помирають від болю, і 7 — на папірці, що дозволяють монополістам-газовикам отримувати нові надприбутки. Закінчив свою доповідь Іван Супруненко зізнанням, що і сам не розуміє глибинного сенсу тих реформ.
А він, той сенс, зовсім не глибинний. За даними журналу «Forbes» в Україні 10 мільярдерів. Їх кількість і далі буде зростати. А за законами логістики їм потрібно, щоб українці жили скупчено, бажано, у мегаполісах. І працювали довго — до смерті. Усе це скоротить витрати на соціальний захист, а сіл — не буде. Залишиться одна земля і кладовища, бо в місті хоронити дорого.
