У селі Великі Солонці розвалюється церква, споруджена наприкінці ХІХ століття. Будівля загрожує життю школярів, які навчаються неподалік. Але розібрати культову споруду ні у кого не підіймається рука.
Сільський голова Олександра Муха пояснює: церква не перебуває на балансі у сільської ради, отже, і рішення про її знесення мають приймати не місцеві депутати.
— Та й яке ми маємо право? — пояснює Олександра Іванівна. — Тут, у цій церкві, зареєстрована громада. Отже, рішення по ній мають приймати у єпархії, а не у сільській раді. Крім того, ця церква знаходиться у переліку пам’яток історії та культури.
Сільський голова розповідає коротку передісторію. У давньому приміщенні спочатку була церква, потім, за радянських часів, — клуб, потім знову церква. А потім будівля почала руйнуватися і її перестали використовувати. У лютому 2012-го року під тиском громадськості сесія сільської ради навіть прийняла рішення «про часткове знесення аварійної культової споруди».
— Тоді я зверталася до керівника «Елеватора «Чиста криниця» Миколи Харченка з проханням допомогти знести це приміщення. Але він відповів: «Доки не буде на це благословення єпархії, я туди людей не пошлю!»
Але вже у вересні того ж року депутати скасували своє ж рішення. І звернулися до Управління Полтавської єпархії Української православної церкви з пропозицією відновити церкву у Великих Солонцях.
Руйнування церков, нехай і напіврозвалених, справа непопулярна. Можливо, тому із єпархії такого благословення, звичайно ж, не дали.
— Ми її руйнувати не будемо, — переконано говорить Олександра Муха. — Як би на нас не тиснули. Хоча мені видається, що найкращим виходом із ситуації було б будівництво на місці цієї споруди маленької каплиці. Це все-таки святе місце, історично тут була церква. Але рішення про це має приймати не сільська рада.
Після розмови із сільським головою ми зателефонували до заступника директора з наукової роботи обласного краєзнавчого музею Володимира Мокляка. Він підтвердив: церква у Великих Солонцях дійсно значиться у «Звіті пам’яток історії та культури Новосанжарського району».
— Офіційні документи як на пам’ятку історії на неї, здається, так і не були виготовлені, але варто зауважити, що це лише одна із двох дореволюційних церков, які залишилися у Новосанжарському районі. Інша розташована у Дудчиному Гаю, — розповів нам у телефонній розмові Володимир Мокляк.
У новосанжарській центральній районній бібліотеці ми розшукали «Звіт пам’яток історії та культури Новосанжарського району». З-поміж інших розповідається там і про церкву імені святих апостолів Петра і Павла у Великих Солонцях. За історичними відомостями, її почали будувати у другій половині 1880-х років. Завершили будівництво 6 листопада 1889 року. «У 1902 парафія П. ц. нараховувала 964 душі чоловічої та 1005 душ жіночої статі.» (Цитата із книги — авт.)
Храм проіснував до 1932 року. Потім прийшла колективізація. Церкву переобладнали під сільський клуб. «Сняли куполы, выровняли крышу, подняли потолок, оборудовали сцену и т. д. На все это было израсходовано колхозом и сельсоветом более 23 тыс. руб. деньгами, не учитывая стоимости рабочей силы и других материалов. В результате перестройки и переоборудования помещение потеряло церковный вид, а приобрело обыкновенный вид клуба».
Під час німецької окупації у 1942 році у храмі відновили богослужіння, які потім продовжувалися до 1959 року. Того року радянська влада знову забрала церкву у громади і до середини 80-х використовувала її як клуб. Після цього у селі збудували новий клубний заклад і церква залишилася напризволяще. За кілька десятиліть колись міцне та добротне приміщення перетворилося на руїни, які з дня на день загрожують завалитися.
Служби у церкві давно ніхто не править. Хоча номінально настоятелем вважається отець Михайло Гетьман з Руденківки. Принаймні, так нас запевнили у сільській раді. Ми зв’язалися зі священиком, аби почути його думку стосовно майбутнього колишньої церкви.
Отець Михайло одразу ж зауважив, що він не є настоятелем Петропавлівської церкви у Великих Солонцях. Так, чотири роки тому він періодично опікувався і великосолонцівською релігійною громадою, але єпархією він призначений виключно настоятелем Пантелеймонівської церкви у селі Руденківка, у якій і проводить служби щотижня.
— Стосовно церкви у Солонцях я знаю, що місцева влада зверталася до владики за дозволом зруйнувати будову. Він їм відповів: «Як клуб там робили — у мене не питали? А як валяти — тепер питаєте?»
Отак і стоїть давня будівля у самому центрі Великих Солонців. Скільки ще простоїть — невідомо. Поруч школа, до старої церкви, звичайно ж, іноді бігають діти. Не дай, Боже, що трапиться — потім складно буде знайти винуватого. Здавалося б, потрібно руйнувати старе приміщення від гріха подалі. Але хто може дати таке розпорядження? Сільська рада? Теоретично може. І навряд чи прокуратура буде докопуватися до законності такого рішення. Проголосують депутати на сесії, розберуть потім церкву — і справі кінець. Але це у теорії. А на практиці додається моральний аспект. У кого підніметься рука проголосувати за руйнування церкви? Люди в селі різні — хтось дужче вірить, хтось менше, але розпоряджатися святинею, щоб потім накликати на себе прокляття, не хоче ніхто. Так само зрозуміла і позиція єпархії. Благословення треба давати на побудову нових храмів, а не на їх руйнацію. Тому такого непопулярного рішення від владики у Великих Солонцях, звичайно ж, не дочекаються.
Є ще, звичайно, інший варіант. Зовсім уже непопулярний. Не руйнувати стару церкву, а спробувати зберегти бодай те, що від неї залишилося. Адже за століття з лишнім вона стала не просто релігійною (чи культовою) спорудою, а справжньою пам’яткою історії. Чи багато таких назбирається по всьому району? Але на реконструкцію, звичайно ж, потрібні великі чи навіть дуже великі гроші. А хто їх витрачатиме лише заради збереження історії?
