2-го серпня в країнах колишнього СРСР традиційно відзначають День аеромобільних військ Збройних Сил України. Урочистості з нагоди свята відбулися і в Кобеляках.
Цього дня в Кобеляках кілька десятків представників «крилатої піхоти» різних загонів та років служби відзначали своє свято. Починаючи з десятої ранку вони, у тільниках та голубих беретах, почали їздити містом та кидати в різні сторони досить гучні петарди. Хтось із кобелячан радів разом із колишніми військовими, а дехто обурювався і не дуже тішився з такої гучної традиції.
— У вас міліцію бомблять, — каже чоловік міліціонеру, спостерігаючи за тим, як десантники кидають петарди в сторону райвідділу, — ви ж повинні оборонятись!
Та міліціонер сприйняв ці слова спокійно, адже цього дня працівники правоохоронних органів реагують на такого роду правопорушення з розумінням.
О дванадцятій годині біля пам’ятного знаку загиблим воїнам-інтернаціоналістам починають збиратися колишні військові. Армійці розповідають, що для них це нагода не лише побачити бойових товаришів, а ще раз одягнути форму, згадати минуле і пом’янути своїх загиблих побратимів. Загалом, десантників збирається близько сорока чоловік. Кожного товариша, який приходить, вони зустрічають вигуками та обіймами. Через деякий час на автомобілі УАЗ приїжджають і колишні військові з Біликів. Їх вітають: «Десантникам — ура!» А вони, у свою чергу, тричі в один голос відповідають: «Ура! Ура! Ура!»
Відзначити День аеромобільних військ у Кобеляки приїхали представники «крилатої піхоти» з району та області. Цього року до кобеляцьких армійців додалися ще двоє чоловіків: Микола Горошко з села Комендантівка, який хоч і давно пройшов службу, та в Кобеляки приїхав уперше, та Руслан Дорофеєв. Хлопець нещодавно повернувся з армії. До речі, служити в аеромобільних військах — це сімейна традиція. Адже його батько Микола Дорофеєв та дядько Олександр Бистряков також пройшли десантну службу. Руслан згадує армійські дні з гордістю. І зовсім не шкодує, що вирішив піти до армії. Тому що за цей час багато чого навчився. І, до речі, устиг зробити три стрибки з парашутом.
— Я служив у Житомирі. З Полтавської області було всього двадцять чоловік. Та з Кобеляк — лише я. Стрибати страшно було лише перший раз, а потім — уже ні, — каже молодий армієць.
Ми цікавимося, чи була дідівщина в армії. Та хлопець каже, що ні.
— Узагалі, було складно лише фізично. Та матерям боятися нічого, відправляючи своїх синів на службу, адже там ми набираємося досвіду, необхідного для життя, — запевняє Руслан.
Його батько Микола Дорофеєв розповідає, що традиція святкувати День аеромобільних військ Збройних Сил України існує в Кобеляках уже 22 роки. А другого серпня святкують тому, що саме в цей день, у далекому 1930‑му році, у ході військових навчань під Воронежем був десантований перший парашутно-десантний підрозділ із дванадцяти чоловік.
Ми цікавимося, звідки виникла традиція кидати петарди, так як це вже стало невід’ємним атрибутом цього свята. Та один із чоловіків відповідає, що все це робиться лише для того, аби «создать шум і прівлєчь вніманіє». Ніякого таємного змісту тут немає.
— Були б фонтани — купалися б у них, — додає інший чоловік у військовій формі.
Через деякий час Анатолій Демченко привозить велику сумку, із якої дістає справжній парашут.
— Знайшли його аж у Кунівці, — зазначає він.
Чоловіки з радістю розгортають його, гуртуються та вирішують зробити фото на пам’ять. Доки парашут розкладають, один із чоловіків коментує: «У мужика должно бути дві женщіни. Якщо одна откаже, друга буде запасна. Так само і в десантника з парашутом».
Далі всі по-команді стають у декілька рядів і фотографуються.
— Мужики, скажіть, а відчувається празник! Аж настроєніє піднімається, — коментує один із військових.
До речі, цього дня двоє колишніх армійців святкували подвійне свято. У Миколи Горошка і Олега Ященка були ще і дні народження. Їх привітали з іменинами і вручили подарунки. Далі «блакитні берети» вишикувались у шеренгу, підійшли до пам’ятного знаку загиблим воїнам-інтернаціоналістам і вшанували пам’ять тих, хто загинув у різних військових конфліктах, хвилиною мовчання та квітами.
А далі, так само крокуючи в колоні під вибухи петард, вони пішли центральною вулицею нашого міста на пляж «Заїки», де мало продовжитись святкування.
— А гуляти будемо до ранку, — зазначає Микола Дорофеєв. — У кого на скільки здоров’я хватить!
День ВДВ
