Бійці міліцейського спецпідрозділу «Сокіл» близько години проводять показове заняття для дітей із санаторію-профілакторію «Антей». Розповідають про свою роботу, демонструють бойове спорядження та дають потримати справжню зброю.
Подібну зустріч дітей та спецназівців‑правоохоронців влаштовують не просто так, а щоб підвищити довіру до міліції, показати роботу охоронців правопорядку зсередини. До честі міліціонерів, заняття виходить цікавим, зовсім не нудним і викликає у дітей лише позитивні емоції.
Спочатку троє спецназівців коротко, по-армійському, розповідають про свою роботу. Що приємно, усі спілкуються досить гарною українською. Цікаво спостерігати, як троє сильних високих дядьків у камуфляжах почергово розповідають дітям про особливості будови пістолетів та автоматів, вагу бронежилета та побудову «коробки».
— Це — «Стєчкін», це — «Макаров», це український «Форт», — перелічує один зі спецназівців. Почергово бере зі столу справжні бойові пістолети та демонструє дітлахам. Ті дивляться, затамувавши подих, особливо, хлопці.
Окрім пістолетів, дітям показують і більш «важку» зброю: автомат, ручний кулемет, помпову рушницю. По очах мешканців санаторію зрозуміло, що більшості з них дуже хочеться помацати усе це воєнне спорядження руками.
Утім, спершу їм показують ще й захисні засоби. Високий та міцний спецназівець, статурою та широкою посмішкою схожий на Котигорошка, показує дітям, що і як захищає міліціонерів під час бойових операцій.
— Це — так званий корсет. Витримує влучення із пістолета «Макарова» та удар ножем. Це — «Бізон», важкий бронежилет, який важить близько 30 кілограмів. Витримує кулю з автомата «Калашникова». Шолом сталевий, важить 5 кілограмів 600 грамів. Скло витримує «ПМ», сам шолом — «АК», — перераховує міліціонер.
— А що це за вм’ятина на шльомі? — цікавиться один із хлопчаків.
— Це ми пробували на міцність. Стріляли по ньому. Ні, не тоді, коли він вдягнутий на комусь! — сміється.
Після демонстрації наступає найбільш очікувана дітьми мить. Спецназівці дозволяють їм подивитися зброю зблизька, потримати у руках та сфотографуватися. Хлопці та дівчата кидаються до столу і за якусь мить розгрібають усі пістолети та кулемети з автоматами. Одразу ж починають імітувати стрільбу по живих мішенях.
— Зброя розряджена, але цілитись у людей ні в якому разі не можна, — серйозно пояснює старший зі спецназівців.
Діти тим часом позують: хтось ледь тримає важкий ручний кулемет, хтось — озброївшись двома пістолетами. Один із хлопців тримає помпову рушницю. І раптом пересмикує затвор.
— Берегитесь! Они ружье зарядили! — кричить один зі старших хлопців і біжить по когось зі спецназівців. Ті його заспокоюють — набоїв у рушниці немає.
Біля столу з пістолетами розважливо перемовляються хлопчина років дев’яти та високий спецназівець.
— А «Стєчкін» — хороший пістолет? — питає хлопчина.
— Хороший. З нього можна і одиночними стріляти, і чергами, як з автомата, — пояснює міліціонер.
— А у мене ігра одна у комп’ютері є. Так там є «Стєчкін». Я з нього стріляв, — довірливо ділиться хлопець.
Наприкінці зустрічі діти гуртом збираються навколо спецназівців та разом із ними фотографуються на згадку.
— Подібні зустрічі допомагають не лише підвищити авторитет правоохоронних органів у суспільстві, але й дають нам можливість зацікавити молоді кадри. Сьогодні ці діти навчаються у школі, а завтра будуть обирати собі майбутню професію. Після такої зустрічі є імовірність, що хтось із них захоче стати міліціонером, — говорить представниця ГУ МВС України у Полтавській області.
