Житель Кобеляк, попри тяжку невиліковну хворобу, не втрачає жаги до життя. І дякує землякам за допомогу.
Кілька місяців тому ми публікували розповіді про жителів Кобеляцького району, котрі, тяжко захворівши, прохали допомоги у земляків. На жаль, такі вже реалії нашої «напіврехвормованої» медицини, яка на папері є безкоштовною, а насправді — дуже й дуже дорогою. Можливо, й однією з найдорожчих у світі (якщо порівнювати вартість лікування з реальними заробітками українців).
І в принципі, зважаючи на кількість прохань про допомогу, з якими хворі люди звертаються через різні засоби масової інформації, стає зрозумілим справжній, а незакамуфльований, сенс «рехворм». Сенс їх такий: бідні (більшість українців) платитимуть за все або помиратимуть, а багаті (корумповані чиновники вищого ешелону влади та наближені до них бізнесмени) лікуватимуться безкоштовно або їхатимуть у іноземні клініки. Коли ж задекларовану адміністративно-територіальну «рехворму» завершать, то матимемо ми одного земського лікаря на три теперішні райони, спалах побутового сифілісу, туберкульозу і педикульозу та інші «прєлєсті жизні». Вони ж, наші рехворматори, за приклад, устрій царської Росії взяли. Ну то почитайте Булгакова, він добре написав, як тоді медицина «квітла».
Ну та не будемо про сумне. Хоча без цього й не обійтися. Одним із людей, які звернулися з проханням про допомогу через «ЕХО», був кобелячанин Валерій Зеленський. Він має рідкісну і тяжку хворобу — облітеруючий ендоартереїт. У Кобеляцькому районі лише двоє людей мають такий діагноз. Через хворобу Валерій не може працювати, а пенсії за інвалідністю не вистачає навіть на ту кількість ліків, які затримують розвиток болячки. Чоловік був приречений на смерть у тяжких муках. І, можливо, навіть змирився зі своєю долею.
Та знайшлася людина, яка вирішила допомогти Зеленському. Медсестра районної лікарні Світлана Бабкова вирішила будь-що поставити чоловіка на ноги. Ні, грошей у неї не було. Та була рішучість. І вона прийшла в редакцію «ЕХО» і розповіла про біду Валерія. Ми, у свою чергу, надрукували статтю.
Минуло кілька місяців. До редакції знову прийшла Світлана Бабкова. Цього разу з гарними новинами. Валерій Зеленський їздив на обстеження в Київ. Тамтешні фахівці порадили відмовитись від хірургічного втручання. У випадку Валерія воно могло лише зашкодити. Зеленський пройшов курс лікування у відділенні судинної хірургії Полтавської обласної лікарні. Старання полтавських лікарів виявились не марними. Рани на ногах Валерія майже загоїлись. І медики сказали, що в разі постійного профілактичного лікування, він має шанс жити і навіть працювати. Наступний курс терапії призначений на осінь. Отже, ми з радістю повідомляємо, що наш земляк отримав шанс на життя.
Шанс цей йому дали люди. Адже Валерій Зеленський платив за лікування. Ми не розбиралися, чи то була вартість медикаментів, чи послуги лікарів, чи ще щось інше. Та чоловік, попри безкоштовність медичної допомоги, витрачав гроші. Гроші, які йому дали земляки. Світлана Бабкова розповіла, що найбільшу допомогу надав брат Валерія, Ярослав. Він не бізнесмен, не фермер і не депутат. Ярослав — звичайний студент. Та він знайшов 10 тисяч гривень на порятунок брата. Гроші, які міг тихенько витрати на себе. У хлопця ж теж є потреби, мрії і бажання. Та є в нього совість і милосердя.
Крім брата, дуже допомогли Валерію Зеленському працівники районного управління з експлуатації газового господарства. Чоловік там колись працював і його ще пам’ятають. Ініціативу зі збору коштів серед газовиків проявив Ігор Гуєвський. Чималу суму зібрали і педагоги Кобеляцької школи-інтернату. Приносили гроші в редакції «Колоса» та «ЕХО» й люди, які ніколи навіть не бачили Зеленського. Зібраних коштів вистачає ще й на останній курс лікування. Світлана Бабкова від імені Зеленського подякувала всім названим і неназваним благодійникам.
Сам Валерій зараз перебуває на Черкащині. Там він гостює у своїх родичів. Чоловік, звертаючись до земляків, переказав: «Я навіть не знаю імен усіх благодійників. Але Бог знає. Вірю, що Він віддячить цим людям за милосердя».
Хотілося б завершити на цьому позитиві. Але ж… До редакції знову зайшов кобелячанин, який теж хворий. Він уже навіть не просив допомоги через «ЕХО». Сказав: «Мені 300 тисяч потрібно. Тут — не зберу». Хлопчина попрохав допомогти йому зв’язатись із службою «ТСН» каналу «1+1». Він хоче, щоб його історію розповіли на всю Україну.
«Рехворми» продовжуються. Далі без матюків писати не можу…
