На літній пленер до новосанажарського живописця Станіслава Вагнера приїздив один з найвідоміших імпресіоністів Росії Бато Дугаджапов. У різних селах нашого району він разом із полтавськими та російськими художниками малював старі хати, вкриті соломою.
— Ідея ця народилася у мене в Гурзуфі, коли я їздив туди на черговий пленер, — розповідає Станіслав Вагнер, художник із новосанжарського села Горобці. — Художників, із якими я познайомився у Криму, дуже цікавила саме центральна Україна, а особливо — старі хати, яких усе менше залишається в наших селах. Тоді я запропонував їм приїхати до мене в гості і провести схожий пленер на території Новосанжарського району.
На початку серпня до Горобців приїхала ціла делегація художників. Найвідомішим серед них є московський живописець Бато Дугаджапов, якого вже сьогодні називають одним із найвідоміших імпресіоністів Росії. Разом із ними на пленер до Станіслава Вагнера приїхали отець Костянтин із Сибіру, Анна Гадірова з Білорусії, В’ячеслав Короленко та Маша Капустіна з Москви. Були серед гостей і українські художники: Марина Рожнетовська, Денис Городничий та Юрій Шаповал — усі з Полтави.
Станіслав поселив гостей у старій хаті, яка зазвичай слугує йому майстернею, і почав дивувати. Спочатку не краєвидами, а стравами української національної кухні. Звичайно ж, усі вони, особливо росіяни, були у перший же день підкорені українським борщем із пампушками, варениками із сиром у макітрі та іншими смачними наїдками. Та у них ще залишилося місце для емоцій від суто художніх справ.
— Наступного дня ми вирушили малювати хати. Одну таку, стареньку, під соломою, ми знайшли у Лахнах. Малювали десь півдня. Художникам дуже сподобалася наша природа, — говорить Станіслав Вагнер. — Це були люди, яким є з чим порівнювати. Вони говорили, що Україна не йде ні в яке порівняння ні з Італією, ні з Чорногорією! А від глиняних хат під соломою вони взагалі були в захваті.
Окрім Лахнів, учасники пленеру малювали у Пасічному та Супротивній Балці. Там художники знайшли одну з хат, побудовану десь наприкінці XVIII століття. Увечері художники повертались до будинку Станіслава Вагнера, проводили час із його родиною. І по-дитячому раділи, куштуючи домашні персики, абрикоси, виноград та кавуни. Одного вечора пішов дощ. І всім довелося ховатися у майстерні. Художники і тут не втрачали часу. Доки за вікном шуміла злива, вони гуашшю малювали шаржі один на одного.
Три дні пролетіли надзвичайно швидко. Художники залишились задоволеними від перебування на Новосанжарщині, а організатор пленера — товариством своїх російських, українських та білоруських колег.
— Я давно захоплююсь творчістю Бато Дугаджапова. Проте раніше ніколи не міг уявити, що він одного дня сидітиме поруч зі мною за одним столом, їстиме український борщ, а потім малюватиме пліч-о-пліч зі мною, — ділиться Станіслав Вагнер.
На прощання новосанжарський художник подарував російському імпресіоністу українську сорочку та солом’яний бриль.
— Это были три дня сна! Мы даже не могли представить, что встретим здесь такое гостеприимство, такую неповторимую природу и необычайную энергетику здешних мест! — прощаючись, сказав Бато Дугаджапов. — А вкус вашего борща я запомню, наверное, на весь остаток жизни!
Проводжаючи гостей, Станіслав Вагнер запросив їх приїздити на зимовий пленер. Як тільки випаде перший сніг, можна буде малювати ті самі старі хати під соломою, але вже зі сніговими шапками на дахах.
— Не встигли роз’їхатись цьогорічні учасники, як до мене почали звертатись інші українські та російські сучасні художники, які почули про пленер десь на Полтавщині. Тому я впевнений, що на наступний приїде не менше талановитих художників, — обіцяє Станіслав Вагнер.
