Навряд чи знайдеться людина, яка не погодиться з висловом: «Без минулого немає майбутнього». Тому значимою подією для мешканців села Чорбівка Кобеляцього району став факт причетності до історії їхнього краю непересічної особистості XIX століття княгині Олени Павлівни Гагаріної.
Доля цієї визначної жінки є дуже захоплююча. Вона була дочкою московського князя Гагаріна, отримала блискучу освіту, знала три мови, захоплювалася театром, поезією, живописом. Та вийшовши заміж за талановитого, але бідного Олександра Ротчева, була позбавлена батьківської прихильності й підтримки. Необхідність забезпечити сім’ю підштовхнула її чоловіка до рішучого кроку: у 1835 році він стає на службу в Головне управління Російсько-Американської компанії, а в 1838 році отримує призначення на посаду коменданта каліфорнійського поселення форт Рос. Подружжя Ротчевих утворило осередок культури й православ’я на узбережжі Тихого океану, ставши у витоків створення Російської Америки. Підтримуючи свого чоловіка, колишня світська красуня брала участь у розвитку сільськогосподарської бази, розчищенні полів під засів зернових, розведенні тварин, вирощуванні овочів. Олена Гагаріна доклала чимало зусиль у розвиток дипломатичних відносин із Іспанією та Мексикою, налагодження культурного життя каліфорнійського поселення. Вона займалася освітою дітей, що проживали на території форту Рос. Подружжя за три роки охрестило більше півсотні аборигенів, які не належати до жодної віри. Але вкінці 1840 року, за наказом царя, укріплення було ліквідоване, а майно розпродано.
Починаючи з 1925 року, на території форту Рос діє музей Ротчевих. Він є одним із найвідвідуваніших у Північній Америці. Музей не припинив своєї роботи навіть під час кризи, тому що самовідданий подвиг цього подружжя є прикладом для виховання підростаючого покоління американців.
У кобеляцьку Чорбівку княгиня Гагаріна переїхала до доньки Ольги, яка була заміжня за генерал-майором Ахіллесом Заборинським (відомим тим, що утримував кінний завод, де вирощували арабських скакунів). Олена Павлівна прожила тут 12 років. Вона померла у 73-и в Полтаві, але похована в Чорбівці у місцевій церкві Святого Духу. Більше 100 років прах графині знаходився під підлогою, аж поки випадок не відкрив таємницю поховання. Краєзнавцем Костянтином Бобрищевим була проведена історична розвідка і написана публікація про цю визначну жінку. Матеріали потрапили до правнучок Олени Павлівни — Світлани та Людмили Заборинських, які мешкають у Москві. Нащадки княгині приїздили на місце поховання своєї прабабусі — у церкву Святого Духу. Ця подія набула резонансу в селі, зустріч пройшла урочисто й святково. Депутати назвали площу біля храму на честь Олени Гагаріної, жителі села чекають на приїзд співробітників музею Ротчевих, що в Америці. Та чи готові чорбівчани до зустрічі такого рівня?
Будівля церкви стара, збудована у 1800 році. Час залишив на ній свої руйнівні відбитки. Адже попри те, що вона не ремонтувалася, не реставрувалася, у ненайкращі для православ’я часи тут було зерносховище, а люди позбавлені можливості відвідувати храм Божий. Тож доведеться докласти рук, щоб отримати місце, достойне історичної пам’яті, гідне нашого теперішнього життя. І зробити це слід не для високих гостей, а заради самих себе, бо надто багато ми не помічаємо в життєвій колотнечі. Не помічаємо, що в постійній боротьбі за краще матеріальне становище ми кожен раз втрачаємо щось людське. Щось таке, що вже ніколи не повернемо, але без чого не будемо по-справжньому щасливими. І церква Святого Духу, що в Чорбівці, є символом духовного начала, зв’язку поколінь. Вона мовчазно судить нашу сучасність із позицій історичної пам’яті, питаючи кожного: «Твоя душа — це храм чи купа цегли?»
І відповідати на це питання краще не словами, а справами. Адже історія, так само як і майбуття, твориться конкретними справами конкретних людей.
Зараз із благословення правлячого архієрея Полтавської єпархії митрополита Пилипа до храму призначено настоятеля, стараннями небагаточисельної громади в короткий строк налагоджено регулярні богослужіння. Храм «ожив», «задихав», у ньому знову підносяться до Бога молитви, на церковному подвір’ї залунають дитячі голоси. На жаль, не в силах громади відродити велич і красу будівлі храму, яка зазнала руйнівного впливу часу і людського забуття.
А відтак звертаємося до тих людей, для кого поняття святість, совість, пам’ять не є пустим звуком. Раді будемо навіть незначному, але від щирого серця зробленому пожертвуванню на цю святу справу. Нагадуємо, що за кожного з вас до кінця днів буде підноситися молитва як за «…жертвователей и благоукрасителей святого храма…»
Розрахунковий рахунок: 26000412286 МФО 331489, ЄДРПОУ 37600248 відділення ПАТ «Полтавабанк» у Кобеляках.
