Куди йдеш, Україно? На схід чи на захід? На захід чи на схід? На той захід, який тебе не надто і чекає? Чи на той схід, який не дуже хоче з тобою розлучатися? Ти ж маєш кудись іти. Двадцяти трьох років мало б вистачити для того, щоб ти обрала собі напрямок і нарешті почала рухатись. А ти все нерішуче тупцюєш на місці, обережно позираючи то ліворуч, то праворуч. А раптом там не пробачать?! А що, як там не зрозуміють? А час іде.
Цього року нарешті настав той момент, коли тупцювати на місці далі вже не вийде. Політична ситуація поставила Україну перед прямим вибором: або віддати перевагу східному напрямку розвитку і піти до Митного Союзу (читай: до Росії), або обрати напрямок західний і зробити усе, щоб потрапити до Європейського Союзу (читай: до Європи). З одного боку, здається, що вибір цілком очевидний. Україна — європейська держава (принаймні, за географічним розташуванням), тому їй сам Бог велів йти до ЄС. Проте на практиці не все так просто. Адже є ще Москва. Велика матінка Росія, на яку постійно змушений озиратися наш президент. Наш східний сусід усіма силами допомагає нам зробити вибір. То зупиняє наші товари на митниці, то погрожує, що після підписання угоди між Україною та ЄС усю українську продукцію на кордоні будуть перевіряти ще ретельніше. Що й казати, чинять росіяни як справжні брати та друзі. Зрозуміло, що їм не хочеться втратити Україну як економічного партнера, але навіщо ж вдаватися до такого відвертого шантажу?
Про що це ми? А, так схід чи захід, Митний чи Європейський союз? Президент на це питання однозначно відповісти не може. Тому доручає цю відповідальну місію українцям. Не якимсь там обраним депутатам чи міністрам, а простим пересічним громадянами країни. Нам з вами. Принаймні, Віктор Янукович переконаний, що курс України має бути затверджений всенародним референдумом. А це значить, що свою роль у цьому виборі зіграють і новосанжарці, і кобелячани, і козельщани з царичанами. Інше питання, наскільки вони готові до такого вибору? Наше опитування, яке ми провели цього тижня, показало, що значна частина новосанжарців має досить приблизне уявлення про усі ці союзи. Людям складно судити про якісь переваги східного чи західного партнерства. Але право голосу на референдумі буде у всіх.
Більшість новосанжарців схиляються до думки, що Україна має підписати угоду із Європейським Союзом. Це відверто радує. А є такі, який більше до вподоби Союз Митний. Мало того, є ще такі, які б з радістю проголосували за реанімацію ще одного союзу — Радянського. Ностальгія — річ, із якою складно боротися.
Буде референдум чи не буде, а якщо буде, то коли, — наразі невідомо. Та зрозуміло одне: який би напрямок не обрала Україна, їй конче необхідно змінюватися всередині. Лише тоді вона буде привабливою для зовнішніх партнерів — східних, західних, північних чи південних. А поки ми тільки наївно сподіваємось, що нас приєднають до котрогось із Союзів і ми нарешті заживемо багато і щасливо, нічого цього не трапиться.
Камо грядеши? Куди йдеш? Куди усі ми йдемо? І чи йдемо хоч кудись?..
