Знамениті земляки
В знаменитій для усього свідомого українства книжці „Енциклопедія українознавства”, що вийшла у 10-х томах під редакцією головного редактора Володимир Кубійович, що виходила від 1954-го по 1989 рік у видавництві „Молоде життя” (Париж-Нью-Йорк), знаходимо чимало відомостей про наших знаменитих земляків. Так, наприклад, у томі 8 цього видання, маємо біографічні інформації про такого собі Василя Стефановича (1697- бл.1773), правника і українського державного діяча XVIII століття, сина гадяцького протопопа, який походив зі старого козацького роду, навчався у Києво-Могилянській Академії і за кордоном (Німеччина, Чехія, Австрія, Італія). У 1722 році пан Василь здобув диплом маґістра Вроцлавського Університету. Від 1724 року він посідав високу посаду перекладача у канцелярії московського царя Петра І, а з 1725 року був професором риторики й філософії у Духовній семінарії Теофана Прокоповича в Петербурзі. У 1729 році Василь Степанович був викликаний гетьманом Данилом Апостолом в Україну, працював у Глухові, в Комісії кодифікації «Правъ, по которымъ судится малороссійскій народъ» (був її першим головою), як також бунчуковим товаришем, тривалий час – від 1729-го по 1751-ий рік (з перервами) був лохвицьким сотником, згодом посів високу посаду лубенського полкового судді (1751–1773).
Однак докладніше про Василя Стефановича читаємо в видатних нарисах по історії лохвицької, сенчанської, чорнуської, курінської та варвинської сотень, які ввійшли до складу Лохвицького повіту, які видруковані у знаменитому „Лохвицькому історичному збірнику” (Київ, 1906), що його було мною перевидано минулого року за підтримки київського професора, уродженця Лохвиці Віктора Кутового, авторства направду знаменитого українського історика, археографа, архівіста і ґенеалога Вадима Львовича Модзалевського (1882-1920): „...Наступним у часі лохвицьким сотником був Іван Михайлович Гамалія, дід і батько якого у свій час теж займали цей уряд. Коли він посів це місце – невідомо, а згадується лохвицьким сотником у 1721-1727 рр. Таким чином, на сотницві Гамалія пробув біля семи років... Інших відомостей про долю Івана Гамалії у нас немає. Одружений він був двічі: уперше на Євдокії Лизогуб, а вдруге невідомо на кому; мав двох синів: Івана, який мав одного сина Дмитра, котрий служив майором і не залишив потомства, й Андрія, котрий помер без потомства. Дві дочки Івана Гамалії були заміжніми: одна Марія – за Лохвицьким сотником Василем Стефановичем, а друга (з 1725 р.) за Єлисеєм Зарудним, який у 1732 році був сотником Ізюмського слобідського козачого полку. Василь Стефанович, зять Івана Гамалії, очевидно, був призначений Лохвицьким сотником на місце свого тестя. Це був онук гадяцького осавула Тихона, вбитого під Чигирином у 1674 році, й син гадяцького протопопа Стефана, який помер у «шведську руїну». Стефанович одержав дуже хорошу освіту: навчався у Братиславі в «єзуїтському університеті» й у 1722 році одержав там атестат маґістра «вольних наук і філософії». Далі, з 1724 по 1729 р., Стефанович служив у «домашній гімназії» Феофана Прокоповича, архієпископа новгородського, учителем риторики й філософії. Після п’яти років перебування на півночі, Стефанович захотів повернутися в Україну. Прокопович забезпечив його в січні 1729 року рекомендаційними листами до київського архієпископа Варлаама Ванатовича й гетьмана, на службу до якого Стефанович бажав поступити. Гетьман незабаром призначив його сотником у Лохвицю; на цій посаді Стефанович був, вірогідно, три рази. Так, 6 листопада 1729 року універсалом гетьмана Апостола він із Лохвицьких сотників був підвищений по службі до бунчукового товариша, але в липні 1730 року знову був призначений лохвицьким сотником; втретє на цій посаді він згадується в 1733-1751 рр., причому в 1733-1739 рр. значиться діючим сотником, у 1740 р. – колишнім, а в 1741-1751 знову діючим. У 1751 році він «за ордером ясновельможного» перебував у Лубнах в управлінні полкового суду; цього ж року він був призначений там суддею; на цій посаді пробув до 1773 року, а далі свідчень про нього немає. Одружився Василь Стефанович з донькою лохвицького сотника Марією Гамалією, взявши за нею невеликий посаг: двір за Сулицьким мостом з шинком і солодовнею, а також «бровар з казаном, у Шиї стоячий, та під селом Ручками гай з сінокосами, військову частину з млина на Ручанській греблі Неїжсаловій». Невдовзі після одруження з Марією Гамалією у Василя Стефановича виникли непорозуміння з її батьком через спадок, що складався з приданого її матері (першої дружини Івана Гамалії Євдокії Лизогуб) і повинен був належати їй за законом. Суперечки через спадок у листопаді 1731 року досягли й гетьмана, оскільки Стефанович утратив надію отримати що-небудь від свого тестя без суду. В цей час він писав гетьману, що Гамалія не тільки розтратив усі свої маєтності, заборгувавши людям і позаставлявши деякі з них по двічі, але й «материзну» своєї дружини («сімнадцять сот червоних золотих, тисяча талярів битих і друга тисяча талярів копійками» та інше) невідомо де подів, а дещо (золоті ланцюжки, перстень, «канаки») в заставу повіддавав. У листі Стефанович скаржився, що він неодноразово просив тестя повернути материзну своїй дружині, а він хоч і обіцяв це зробити, та обіцянки не виконав. Більше того, дещо з одягу, що належав першій дружині, віддав другій, яка за нахилами своїми до шахрайства дуже схожа була на чоловіка. Стефанович скаржиться й на неї гетьману, бо вона «не перестає сердитися на нього» за те, що, роздивившись їхню економію, раз докорив їй в нерозумній траті чоловікового та його першої дружини майна («купуючи перли, хрестики справляючи й переробляючи … собі й дітям своїм, навіть тим, які ще в колисці, убори справляючи й інші сміху достойні речі купуючи»). Докір цей настільки роздратував мачуху дружини Стефановича, що вона «незагойно через природний норов свій злостивлячись, не перестає пана тестя мого на гнів даремний до мене різними хитрощами своїми (у яких навряд чи хто вправніший від неї може бути) під’юджувати, як і підбурила, особливу його до мене колишню милість у ненависть обернувши». Побоюючись, щоб разом з тестевими «добрами» не забрали кредитори й маєток першої дружини Гамалії(«де, сподіваюся, що й улюблене її дороге вбрання, яке вона безперервно справляє собі, не уціліє»), Стефанович просить гетьмана… прийняти його разом з дружиною, «бідною сиротою», під захист і не допустити, щоб її «материзна зовсім пропала, а інші б з того багатіли», наказавши або повернути йому спадщину дружини, або (тому що вона майже вся вже розтрачена) із батьківського добра розрахуватися з кредиторами у тій частині, що стосується їхньої материзни. До цього прохання Стефанович додав і перелік того, що він вимагає від тестя: «грошей, які даровано було на весіллі, червоних золотих –1000, битих талярів – 1000, копійок – 1000; та при смерті покійної бабки – червоних золотих 700». Далі перелік продовжують кунтуші, «постелі з простирадлами, золотом, сріблом і шовком різним вишитими», скатертини «шльонські» й прості, чепчики, запаски, килими, пояси з дорогою оздобою, срібні ложки й кубки, 30 полумисків, 3 ліхтарі, одна мідна ступка (можир), а особливо хотів повернути Стефанович дорогі прикраси, карету, вози з кіньми, верхового коня «з усім як належить», «кляч 10, волів 10, корів 10, овець 200; бабки покійної поїзд увесь, кінь, вози і що в возах». Нам невідомо, чи одержав позивач що-небудь, тому що майнові справи Івана Гамалії у той час були дуже поганими. Окрім маєтків, перерахованих вище, Стефанович, перебуваючи у ранзі полкового судді, володів селами Жабки й Риги; в Ручках у нього було 6 дворів підсусідків і в Лохвиці – 13 дворів (1740 р.) Василь Стефанович залишив одного сина Івана, який в 1761 р. командував першою Лохвицькою сотнею. У нього було двоє синів: Іван, який служив колезьким протоколістом і мав у Яхниках 55 душ, в хуторі Городищі – 10 і в селі Голінці 27 душ, і Петра, що служив прапорщиком і жив у Лохвиці; наприкінці XVIII ст. у нього в хуторі Городищі було 10 душ успадкованих і придбаних в Ямпільському повіті Волинської губернії 4 душі. Іван був одружений на дочці майора Тетяні Степанівні Афендик і мав трьох синів: Григорія, Степана й Василя. У кінці XVIII ст. була ще жива мати Івана й Петра Стефановичів Анна Юріївна Співако(?), дочка майора, яка жила в Лохвиці зі своєю донькою дівицею Марією; вона у той час мала в Лохвиці 46 душ і в селі Ручках Роменського повіту – 26 чоловічої статі. У 40-х рр. XVIII ст. Лохвицька сотня була поділена на дві частини, тому одночасно зі Стефановичем сотником тут був Іван Іванович Огронович, який займав цей уряд у 1740 – 1745 рр. Огронович мав у Лохвиці дім і в полковій сотні Лубенського полку біля села Нижчого Булатця хутір, у якому в 1740 р. було 16 дворів посполитих. У 1767р. Іван Огронович значився підкоморієм Лубенського повіту. Огроновича замінив на сотництві Кирило Іванович Коченевський. Із указу від 20 вересня 1746 р. про його призначення видно, що він до того часу називався Виноградським і служив при дворі в Петербурзі півчим. За цю службу Коченевський одержав сотництво в Лохвиці, для чого попереднього сотника (очевидно, Огроновича) велено було «перевести». Таким чином, Коченевський був цілком чужою для лохвичан людиною....”.
Упокоївся ж лохвицький сотник Василь Стефанович на посаді лубенського полкового судді у 1773 році, місце його вічного спочинку залишається поки що невідомим.
