Учора товариш запитав: «А ти за Євросоюз чи за Митний?» Ця тема чомусь дуже хвилює так званих пересічних українців. Напевне, це чергова облуда від влади, яку їм накинули на очі і не дають можливості відрізнити реальні проблеми і цінності від надуманих. Хоча, можливо, влада тут і не винна. І нічого вона на очі не накидала. Адже давно Маркс написав, що релігія є опіумом народу. Саме народу, а не «для народу», як помилково заявляють люди, які Маркса не читали. Насправді ніхто ні опіум, ні облуду людям не нав’язував. Вони самі все це придумали, аби не перейматись реальними проблемами.
Так от, якби в питанні отих усіх союзів щось вирішував автор цієї публікації, то Україна нікуди б не вступала і ні до кого б не приєднувалась. Адже все це — облуда. Євро вона чи митна — не принципово. Чому? Та тому, що в житті кожного пересічного українця після вступу туди чи сюди абсолютно нічого не зміниться. Ну нічогісінько. Не стане ні краще, ні гірше. Адже боротьба за союзи — не наша з вами гра. То — велика політика і великі гроші, до яких усім тим, хто читає ці рядки, зась. Так чому я повинен перейматися чужими проблемами?
Звичайно ж, європейські цінності, демократія і таке інше — це чудово. Але для того, щоб усе це мати, зовсім не обов’язково вступати в якийсь союз. Обов’язково змінитись самому, стати європейцем за своїм світоглядом. Ось лише два епізоди.
Австрія. Відень. Метро. Виявляється, у «підземці» європейської столиці немає турнікетів, які перегороджують вхід. Немає ящичків, тумбочок чи ще чогось, куди потрібно вкидати жетон чи компостувати проїзний білет. Немає контролерів у червоних шапках. Просто заходиш і їдеш. Ні, метрополітен там не безкоштовний. Та турнікетів і контролерів немає через те, що й так усі платять за проїзд.
Україна. Київ. Вулиця. П’ятнадцять хвилин стою біля входу в метро, чекаючи приїзду родича, що живе в столиці. День тижня — четвер, година — чотирнадцята. Проїжджа частина вулиці вщерть забита автівками, тротуар запруджений пішоходами. Більшу частину пішохідної зони займають палатки, із яких продають одяг, шаурму, каву та безліч іншого несмачного і неякісного ширпотребу. Виникає логічне запитання: а хто в цьому місті, у цій країні працює, виробляє національний продукт?
До чого ведеться? Європейці, передусім, платять: податки, за проїзд, за комунальні послуги. І працюють. А не «шляються» у робочий час вулицями. От цього катастрофічно не вистачає українцям. І ніякими вступами в союзи цього не зміниш. Зміни необхідні у власній голові. Усе інше — облуда. Нехай і з красивим префіксом євро.
