Семеро спортсменів із Кобеляцького району в складі збірної України взяли участь у Чемпіонаті світу з боротьби на руках. І завоювали 8 медалей, п’ять із яких — золоті.
Виступ юних кобеляцьких армреслерів на Чемпіонаті світу, що відбувся на початку вересня в польському місті Гдині, інакше як унікальними в історії кобеляцького спорту не назвеш. І це зовсім не є перебільшенням. Шестеро дівчат і їх тренер Артем Письмак зробили свій неоціненний, фантастичний внесок у прославлення рідного району. Відтепер увесь світ, уся планета знають, що в Кобеляках, Підгорі, Бутенках живуть надзвичайно сильні духом і тілом люди. Марині Шуліці вже можна присвоювати звання «Почесна громадянка села Підгора». Та чому лише Підгора? А чи наші чемпіони не почесні громадяни всього району? Адже завдяки тій же Шуліці весь спортивний світ знає, що на Полтавщині є таке село.
Через терни — до зірок
Успіх місцевих армреслерів ще більш вагомий через те, що вони фактично змагались лише за честь своєї малої і великої Батьківщини. Для порівняння, чемпіону світу з Росії губернатор області, де живе спортсмен, вручив чек на мільйон російських рублів. Казахам, азербайджанцям, росіянам, бразильцям за призові місця виплачували грошові винагороди в десятки тисяч доларів. Їх команди прилітали в Польщу на чартерних рейсах, сплачених державою. А тренуються вони в сучасних спортзалах, на «модних» тренажерах. Нашим обіцяно по 5 тисяч гривень, які ще доведеться почекати. Готуються хлопці і дівчата фактично на саморобних тренажерах. Запчастини до них дістає наставник армреслерів Артем Письмак, а зварює і збирає тренажери його товариш Сергій Китастий. Письмак посміхається, розповідаючи: «Спеціальні гумові мотузки для одного з тренажерів коштують по 400 гривень. А ми пристосували старі велосипедні ланцюги». Тренування рукоборців відбуваються у спортзалі Аграрного ліцею, який суперсучасним назвати важкувато. Та успіх є. І нехай скептики та заздрісники злословлять, що, мовляв, Письмак виграв свої медалі в чемпіонаті серед людей із обмеженими фізичними можливостями, дівчата — серед юніорів, а спорт цей занадто молодий і не дуже популярний у світі. То все — пусті слова. А досягнення вихованців Кобеляцької ДЮСШ — у золотих, срібних і бронзових медалях, у тому, що саме на їх честь звучав Гімн України, у публікаціях, у численних світових друкованих та електронних засобах масової інформації. Вони — чемпіони. І не району, області чи навіть України, а світу! Вони змагались і перемагали в турнірі, на який приїхали 1200 атлетів із 42 країн світу. І цим усе сказано.
Тренер армреслерів, він же чемпіон світу Артем Письмак, розповідає, що секрет успіху його вихованців криється в цілеспрямованості і високих морально-вольових якостях. Він говорить: «Безумовно, гарні, даровані природою і батьками, фізичні дані мають важливе значення. Але не вирішальне. Природна сила і швидкість, структура м’язів і анатомічні особливості спортсмена — це навіть не половина того, що потрібно для успіху. Набагато важливішими є вміння постійно і вперто тренуватись та мати стійку психіку. От приведу вам приклад Марини Шуліки. Виходить вона боротися проти заслуженого майстра спорту або проти суперниці, яку шалено підтримують сто чоловік. Я кажу: «Не хвилюйся». А вона відповідає: «Та чого тут хвилюватись». І перемагає. Декому цієї стійкості не вистачає. Та нічого, будемо тренувати і м’язи, і волю».
Методика тренувань кобеляцьких армреслерів ще радянська. У основному, вони займаються на поперечинах та канатах, працюючи з вагою власного тіла. «Вони в мене дуже юні, організм ще розвивається, тому гантелями і штангою я їх не навантажую», — пояснює тренер.
Шлях до успіху в Гдині був важким. І не лише фізичними навантаженнями, а й через інші випробування. Потрібно було знайти спонсорів, які б оплатили поїздку на чемпіонат. Тут величезну допомогу надав голова Кобеляцької РДА Анатолій Таранушич. Він особисто розшукував підприємців, які могли б профінансувати поїздку. Хоча, за словами Артема Письмака, у рукоборців є вже й постійні симпатики, які самі пропонують допомогу.
Несподівана перешкода виникла і під час отримання віз. Спочатку польське консульство відмовило у в’їзді Марині Шуліці. Справа в тому, що в її проїзному документі закінчились сторінки для штампів. Довелось у терміновому порядку виготовляти новий документ. Тут допомогла Юлія Котенко.
Та найприкріший інцидент виник уже в Польщі. У однієї з дівчат украли сумку. А там — гроші і, найголовніше, паспорт. Через цю проблему Артем Письмак навіть не вийшов на процедуру нагородження. У той момент він писав заяву у відділку поліції. Слава Богу, польські поліцейські швиденько видали необхідну довідку, яку потім затвердили в українському консульстві. Тут, крім чиновників, на допомогу прийшов польський українець Ігор Мазуренко.
Марина Левченко помстилася за тезку
Як розповів Артем Письмак, добре виступили всі кобеляцькі спортсмени. Навіть ті, хто не зайняв призових місць. Так сам Артем виборов два «золота» у ваговій категорії 90 кілограмів серед спортсменів із обмеженими фізичними можливостями. Марина Левченко виграла два «золота» у ваговій категорії до 50 кілограмів серед учасниць віком до 21 року, Марина Шуліка зайняла перше і друге місця в тій же вазі, але серед спортсменок до 18 років. Лілія Петренко здобула «срібло» у своїй категорії, а Юлія Калашникова — «бронзу». Яна Назарько зайняла восьме місце, Ніна Петренко — шосте. Недаремно ж керівник української делегації передав кубок за друге загальнокомандне місце саме представникам Полтавщини. Крім кобелячан честь області захищали ще й полтавці Сергій Соляник і Ксенія Безугла та представники Козельщинського району Тетяна Чигринець, Анастасія Заворотня й Артем Онищенко.
А поєдинок Марини Шуліки проти спортсменки з Казахстану був визнаний боєм вечора. До речі, Марина у свої 15 років, вигравши змагання серед 18-літніх, заявилась і в турнірі учасниць віком до 21 року. І дійшла до півфіналу. І тут її дискваліфікували через протест казахів. Ті заявили, що учасниця занадто юна. У результаті казашка отримала перемогу. Але в фіналі її чекала інша кобелячанка, Марина Левченко, яка блискуче помстилася за землячку. Не дивлячись на травму, Левченко поклала казашку і на праву, і на ліву руку.
І наостанок про ще один важливий момент. Ні для кого вже не є секретом, що у спорті вищих досягнень для перемоги застосовують різні хімічні стимулятори. Тобто — допінг. У кобеляцьких борців для «хімії» немає ні потреби, ні грошей. Вони своїми успіхами пропагують «чистий» спорт.
Фото із чемпіонату ви можете переглянути у нашій галереї
