Новосанжарці Сергій та Олена Захарчуки виховують у своїй родині сімох дітей. Вони переконують: щоб мати велику родину, не може завадити відсутність грошей чи власного житла. Головне — мати віру і любов.
«Я — мама!»
Багатодітні родини в Україні зараз рідкість. Хіба що на заході країни залишається нормою, коли у сім’ї три-чотири, а то й п’ять-шість дітей. Складна демографічна ситуація була ще в Радянському Союзі. Тоді зі стереотипом «одна сім’я — одна дитина» боролися за допомогою різноманітної агітації, у тому числі — кінофільмів. Одна з таких стрічок під назвою «Одного разу 20 років потому» розповідає про зустріч випускників через двадцять років після закінчення школи. Кожен хвалиться своїми досягненнями: один став відомим ведучим, інший — науковцем. Коли ж про рід занять запитують одну із однокласниць, вона відповідає коротко, але гордо:
— Я — мама!
Цю заяву присутні зустрічають усмішками. «А я — тато!» — у тон додає інший однокласник. Розмова переходить на інше. «Мама» сором’язливо замовкає. Однокласники згадують про неї лише тоді, коли по неї приходять її діти. Їх — десять чоловік. І усі вони різного віку.
— Це все твої? — розгублено питають однокласники. І лише тоді розуміють значення її слів. Вона дійсно Мама з великої літери.
Фільм гарний і душевний. Дещо засмучуєшся лише тоді, коли дізнаєшся, що історія родини — вигадана. А фільм знятий з метою популяризації багатодітності серед мешканців Радянського Союзу. Засмучуєшся і думаєш, що таких історій насправді у житті не буває. І дуже радієш, коли розумієш, що помилився. Тому що у наших Нових Санжарах нам вдалося знайти родину, яка виховує сімох власних дітей. За сімнадцять років спільного життя у родині новосанжарців Сергія та Олени Захарчуків народилося четверо хлопчиків та троє дівчаток. Ми домовляємося з ними про зустріч, щоб дізнатися, як живе така велика родина у наш час, коли більшість пересічних українців вважає, що і троє дітей — це вже забагато.
Дитина дорожча за мільйон
Одразу зазначимо, що організувати зустріч було не так просто. Уявіть собі: повинна зібратися сім’я в кількості дев’яти чоловік. Хтось у школу ходить, хтось — у садок, а хтось — на роботу. Та коли про місце і час домовлено, ми опиняємося на подвір’ї родини Захарчуків. Там нас зустрічає купа галасливих дітлахів. Щоправда, не всі вони діти господині двору.
— Тут і сусідські діти, — посміхаючись, зауважує 36-річна Олена Захарчук, мама сімох дітей. Найстаршій, Наталії — 15 років, Єгору — 14, Вікторії — 7, Софійці — 5, Олександру — 3, Михайлу — 2 роки. Найменшому в родині, Павлику, виповнилося лише 3 місяці.
Пані Олена саме повернулася з батьківських зборів та з посмішкою запрошує в просторий затишний будинок. Ще кілька хвилин чекаємо на голову родини, 35-річного Сергія Захарчука, пастора Євангелістської церкви. Мама і тато займають місце на дивані, менші діти граються неподалік під наглядом бабусі та старших дітей. Нарешті можемо поспілкуватися.
Розповідаючи, як родина наважилася на таку кількість дітей, Сергій Захарчук пояснює:
— Одного разу мій знайомий запитував людей: «Якби вам дали мільйон, ви б взяли його?» Усі охоче погодилися б на таку пропозицію. Потім знайомий продовжив: «А якби Вам дали дитину?» На це більшість призадумались. І я теж. У нас з дружиною вже було двоє дітей. Та ще й один за одним. Тяжко було. Після того був деякий період, протягом якого я все більше усвідомлював, що дитина — це реальний дар! А гроші, якісь матеріальні вигоди, які нам нав’язують, — це фальшиві цінності, які дають лише ілюзію щастя. Жінка мою думку розділяла. Тоді ми разом усвідомили, що дитина — це величезний Божий дар. До народження кожної нашої дитини ми відносимося як до подарунку.
Олена після чоловіка додає:
— Ми християни і є противниками абортів. Адже це не просто якась операція, як багато хто переконаний, це справжнє вбивство.
Захарчуки впевнені, що такий фактор як матеріальний добробут не має бути вирішальним у питанні планування сім’ї. Родина переживала і сутужні в грошовому плані часи, і кращі, але ніколи наявність чи відсутність грошей у достатній кількості не міняли відносини в родині, загальну теплу атмосферу. Також Сергій та Олена зауважують, що держава зараз дає гарну допомогу при народженні дітей у порівнянні з тим часом, коли вони народжували своїх перших діток.
«Це все — ваші?!»
Захарчуки зауважують, що в такій великій родині потрібно вміти жертвувати власним часом, силами. Адже коли у тебе багато дітей, то знайти час на себе нелегко, виховання та догляд за дітьми забирають багато сил. Також Олена зізнається, що після виношування кожної дитини гіршає здоров’я.
Олена та Сергій згадують, що одна вагітність проходила дуже важко і лікарям навіть довелося штучно викликати пологи, бо була загроза життю дитини через високий тиск у вагітної. Після цього жінка з дитиною два місяці знаходилися у лікарні, бо недоношене маля народилося з вагою 1250 грамів. Проте після цього наступна вагітність пройшла вже без ускладнень.
Нелегко доводиться родині, коли хтось із дітей застудиться, бо один за одним усі заражаються та настає такий собі карантин, який триває не менше тижня. А це — безсонні ночі батьків. Для Сергія Захарчука складно знайти час для того, аби погуляти із кожним з дітей окремо.
Олена та Сергій не скаржаться на труднощі. Говорять, що звикли жити в постійному русі, що це і є справжнє насичене життя. Інакшим вони його і не уявляють.
До того ж тепер батьки мають помічників. Старші діти вже допомагають ростити менших, можуть прибрати в хаті, помити посуд і зробити купу інших справ. Сергій говорить, що у такій родині діти раніше дорослішають та стають більш самостійними, вчаться захищати й оберігати менших, дбати про них. Дуже допомагає родині мама Олени — Любов Роганова, яка вже рік як перебралася в Нові Санжари, щоб допомагати дочці та зятю няньчити онуків. Батьки та бабуся намагаються виховувати дітей так, щоб вони насамперед були хорошими людьми, які гідно проживуть своє життя.
Відпочивати великою родиною досить проблематично, але можливо. Приміром, цього року Захарчуки всією родиною умудрилися побувати на Азовському морі. Це стало можливим частково за свій рахунок та завдяки допомозі друзів.
— Люди на нас реагують по-різному. Часто дивуються, одразу не вірять та перепитують: «Це все — ваші?! Усиновлених немає?», — розповідає Сергій. — Ми кажемо, що усі свої. У людей це викликає переважно подив і позитивні емоції.
Сім літрів борщу на обід
Мама Олена, окрім виконання щоденних обов’язків, сама пече для родини хліб та інші борошняні вироби: пироги та пиріжки, кекси, булочки та навіть торти. Жінка зазначає, що пекти самій не тільки корисніше для здоров’я, що важливо, але й обходиться дешевше для сімейного бюджету. Смак таких виробів відрізняється в кращу сторону. Готувати доводиться чимало, приміром, на обід такій родині потрібно близько семи літрів борщу чи супу.
Щодо житлового питання, то Захарчуки розповідають, що раніше доводилося їздити по квартирах і лише відносно недавно вони придбали житло. Щоб його купити, родина потроху складала гроші, допомогли матеріально також родичі та друзі. Після того близько півтора року робили в будинку ремонт. Повністю його не закінчили й досі, бо роботи було надто багато — будинок перебував у занедбаному стані.
Жінка та чоловік стверджують, що основою міцної родини є віра і, перш за все, любов. Сергій, лагідно поглядаючи на дружину, говорить:
— Ми знаємо один одного, усі наші плюси та недоліки. Усі життєві труднощі нам допомагає долати любов. У нас є щирі та сильні почуття. Буває, що дружина піде в магазин чи ще у якихось справах, хай і ненадовго, а мені вже її не вистачає, не можу знайти собі місця. Не уявляємо життя один без одного, без наших дітей.
Жінка на ці слова чоловіка ніжно посміхається і додає:
— Ніколи ні краплі не жалкувала, що маю багато дітей. Коли я дивлюся на них, то радуюся, що вони просто є.
Наприкінці розмови не стримуємось, щоб не поставити останнє дещо провокативне запитання:
— А плануєте ще дітей?
На це пара впевнено відповідає:
— Якщо Бог подарує ще одну дитину, то будемо з радістю приймати цей дар.
