Надзвичайно цікаво спостерігати, що під впливом різних зовнішніх чинників змінюються стереотипи мислення і поведінки як в окремих людей, так і у всьому суспільстві. Адже, насправді, більшість із нас, якщо не всі, живемо, діємо, мислимо і говоримо під чиїмось впливом. І нам тільки здається, що ми всі приймаємо усвідомлені й самостійні рішення. Насправді, їх нав’язав чужий дядько. При цьому дуже часто ці стереотипи мислення і поведінки приносять нам особисто і всьому суспільству тільки шкоду.
Наведемо приклад одного з сучасних стереотипів.
«За все, тим більше, за комфорт, потрібно платити». І ось уже люди із зарплатою у три тисячі гривень на повному серйозні доводять, що гарним автомобілем може бути лише джип із шкіряними сидіннями, дволітровим двигуном та коробкою-автомат. А на зауваження, що це ж дорого, згадують придуману професійними маркетологами фразу про комфорт і плату за нього. І можна наводити тисячі прикладів дешевшого комфорту, демонструвати статистику щодо пріоритетів практичних європейців, але все це буде марною тратою сил і часу. Стереотип уже є, він у голові і здолати його надзвичайно важко.
Та, Бог із ним, із тим вибором автівки, то є виключно проблемами людей, котрі згодні платити зайві гроші за бензин. Є приклади набагато актуальніші.
От днями прийшов у редакцію чоловік. Йому близько семидесяти. Тобто, у принципі, він виховувався в дусі марксизму-ленінізму та лозунгів типу «Людина людині — друг, товариш і брат». Але чоловік, як кажуть, з порогу почав видавати нав’язані нинішньою корупційно-споживацькою обстановкою стереотипи. Він, як мантру, повторював: «Я заплачу». Причому висловлював готовність платити навіть за елементарну допомогу. Потрібно було йому «сімку» з телефону витягти — «заплачу», ще якусь допомогу надати — «заплачу». За те, що коштує три гривні, чоловік віддав «десятку». І навідріз відмовився брати решту. Довелось його оголошення ставити в газету не один раз, а тричі.
Дядько, напевне, свято вірить, що робить добре, віддаючи зайві гроші. Насправді ж, він учиняє дуже погано. По-перше, чоловік витрачає зайві кошти зі свого бюджету. А, по-друге, шкодить людині, яка його обслуговує. Бачачи отаку готовність платити, важко утриматися від того, щоб не «наваритись» на безкоштовній послузі. Або не взяти триста гривень за роботу, яка, скажімо, коштує сто. І люди беруть. Причому «беруть» не обов’язково чиновники, а й слюсарі, лікарі, журналісти. Навіщо працювати більше, навіщо створювати новий продукт, якщо достатньо просто «викрутити руки» і отримати незаслужену винагороду.
Так народжуються і живуть стереотипи. Вони міцні, їх важко здолати. Але ж у кожного є голова. І вона створена не лише для того, щоб у неї їсти.
