Зустріч через сорок п’ять років

1 вересня 1956 року нас, дітей, вперше привели до Крутобалківської школи наші батьки. Повела нас у світ знань перша вчителька Марія Григорівна Охріменко – добра, щира, чуйна та мудра людина. Заняття першокласників проходили в уцілілому після війни малому приміщенні, що знаходилося біля двоповерхової школи. Маленькі віконця, пічне опалення, гасове освітлення, парти, чорнильниці та велике прагнення до нових знань… …В червні 1964-го, хоч закінчили ми лише 8 класів, для моїх однокласників пролунав останній дзвоник, тому що реформували середню школу на восьмирічну, і ми в свої неповні п’ятнадцять років мусили бути дорослими і обирати собі шлях у житті. Через три роки школу ще раз реформували і вона знову стала десятирічкою. Все ж таки село було великим – до його складу раніше входили п’ять бригад. З того часу минуло сорок п’ять років. Школа назавжди залишається в пам’яті, адже тут промайнули найкращі роки життя – безтурботного дитинства. В рідний край тягне знову і знову. Лине серце в ті юні літа, Коли ми ще ходили до школи І жили безтурботним життям. Перші фільми, вечірки, кохання, Радість злетів, падіння, журба. Ми не можемо викреслить все це Зі свого пройденого життя. У першу суботу червня цього року шкільний дзвінок покликав на зустріч випускників 1964 року. Навчалися ми у двох класах, всього 49 учнів. Нелегко було зібратися, адже життя розкидало нас по всій Україні і близькому зарубіжжю: пустили своє коріння у Росії, Білорусії, Харкові і Полтаві, Сумах, Комсомольську і Кременчуці, Миргороді і Чутовому, Нових Санжарах, Новосанжарському та Полтавському районах, рідній Крутій Балці. На жаль, не вдалося встановити місце проживання трьох однокласників. В день зустрічі до рідної школи поспішали солідні люди, скроні більшості з них помережила сивина. Приїхали на зустріч 13 чоловік. Однокласники змінилися настільки, що з деякими доводилось знайомитись заново. Трепетно переступили поріг рідної школи під хвилюючі звуки шкільного вальсу у виконанні, запрошеного на зустріч, новосанжарського самодіяльного композитора і поета Миколи Івановича Призова. Якими ж рідними були ті класи і коридори! В першу чергу запалили свічку пам’яті та вшанували хвилиною мовчання померлих: директора школи І. П. Гниду, першу вчительку М. Г. Охріменко, учителів В. Г. Охріменко, Г. П. Дігтяр, М. Г. Мокляк, К. П. П’ятак, М. Г. Кобу, Д. Д. Хоменко, Г. Т. Черевик, дванадцятьох однокласників. Потім відбувся відритий урок, на якому перевірили «домашнє завдання». Багато нового дізнались ми одне про одного. Як виявилось, більшість випускників здобули середню спеціальну та вищу освіти, оволоділи різними професіями. Серед присутніх були підводник-атомник Б. А. Панов, вчений О. Б. Кошлатий, інженер В. Г. Чопенко, заслужена вчителька України А. А. Клипачевська, майстер по дереву В. В. П’ятак, бібліотекар Л. М. Мокляк, газозварювальник В. В. Ганжа, водії В. П. Супрун, В. Ф. Коношенко, працівник заводу Л. Іванова, будівельник І. С. Решітник, технолог машинобудування Н. І. Нестеренко. Згодом почалися спогади. – А пам’ятаєш, як ми щодня в дощ і заметіль добиралися за 5 кілометрів до школи із Дудкиного Гаю? – А пам’ятаєш, як ти не давав мені зошит з математики, щоб я списав домашнє завдання? – А пам’ятаєш, як ми всім класом пішли в кіно з виховної години? Продовжили відкритий урок запрошені вчителі. Перше слово надали відомому на Полтавщині дуету «Сива ластівка» у складі Миколи Івановича Призова та колишнього педагога, відмінника освіти, неодноразового дипломанта республіканських фестивалів художньої самодіяльності, автора численних віршів (до речі, однокласниці Бориса Олійника) Зінаїди Вікторівни Дігтяр (Криги). Вони виконали дві пісні: «Яблуневий цвіт» на слова Якова Кухаренка та відомий «Новосанжарський вальс» (слова і музика З. В. Дігтяр, аранжування М. І. Призова). Прозвучала ця пісня, як запрошення на майбутні зустрічі з рідною Новосанжарщиною. Крім того, Зінаїда Вікторівна надала однокласникам листівки, які вони адресували своїм улюбленим учителям – подружжю Григорія Петровича та Зінаїди Вікторівни Дігтярів, вітаючи їх зі святами більше, аніж 45 років тому. Потім своїми спогадами на зустрічі поділились учителі: Людмила Іванівна Дігтяр, Марія Максимівна Деркач, Лідія Григорівна Ганжа. На зустрічі була присутня запрошена директор Крутобалківської загальноосвітньої школи Ніна Анатоліївна Грицай, яка зберегла старі традиції, організувала шкільний музей, завдяки їй постійно тримається зв'язок поколінь. Того дня думками всі ми повернулися в юність: безтурботну і безвідповідальну, радісні шкільні свята і будні. Всі зійшлися на єдиному – зустріч ця дала нам заряд бадьорості, надію побачитися ще через п’ять років. Мої найдорожчі, найкрасивіші однокласники! Я всіх вас пам’ятаю і дуже поважаю. Вітаю із сорокап’ятиріччям з дня закінчення 8 класів Крутобалківської школи та подвійним святом кожного із вас – Днем народження та шістдесятирічним ювілеєм! Бажаю міцного здоров’я, добробуту, терпіння, щасливих років життя. Ніколи не старійте душею, не забувайте наші дружні, веселі «А» і «Б». Завжди пам’ятаймо наших дорогих учителів, які: Все учили нас, що могли І до праці любов прививали. От і стали усі ми людьми, Що в науці й труді не останні!

Автор: Однокласниця Галина Холоша (Дяченко)


21 серпня 2009, 16:16 | | Суспільство

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації