Лист читача «ЕХО», який розповідає про події дванадцятирічної давнини. Тоді у новосанжарському селі згоріли три будинки. Автор стверджує, що так палили наркотики.
Здрастуйте, редакція газети «ЕХО» (ексклюзивно, характерно, об’єктивно). У одному з номерів за минулий рік ви опублікували скупу, суху, не зовсім правдиву, але все ж таки сенсаційну статтю про злочинця, якого затримали в селі Судівка. Сенсація — бо мало кому з простих смертних так довго вдається переховуватися від правосуддя (більше 10 років)! Скупа і суха — бо крім того, що чоловіка затримали за навмисне вбивство та що він є мешканцем Кіровограда, ви більше нічого не написали. Мені взагалі здалося, що тема статті була не про затримання, а вихвалити і прославити міліцію, яка провела операцію. Так чому вони не зробили цього раніше, адже відомо, що він перебував у Нових Санжарах уже цілий рік? Більше того, інформація на шпальтах газети є не зовсім правдивою, тому що затриманий ніякого відношення до умисного вбивства не має та і самого вбивства на місці скоєння злочину не було. Слідство висунуло обвинувачення у скоєнні підпалу. Саме за цією статтею був засудженний затриманий.
Та давайте по порядку. Хочу підтримати назву вашої газети, висвітливши всю історію, яка передувала тому затриманню в Судівці. Ексклюзивно — бо я сам особисто брав участь у тому злочині. Характерно — бо з часу його скоєння минуло більше 10 років, а причина і на сьгодні є однією з найболючіших ран на тілі українського народу. Об’єктивно — бо приховувати мені нічого, я вже постав перед судом України за той злочин. У мене є свідчення і документи тієї справи. Я спілкувався з сусідами місця злочину, колишніми міліціонерами, які були причетні до тієї справи. Те, що розповім вам я, не розповість прес-служба МВС чи якийсь інший журналіст-кореспондент. Розповім простою, народною, зрозумілою мовою та без юридичних термінів, у яких сьогодні сам чорт ногу зломить і якими користуються депутати та олігархи, щоб уникнути прямих відповідей. Усе почалося у 2000-му році, коли в Малу Кохнівку Кременчуцького району переїхало кілька ромських родин. Чи то орендували, чи то купили вони три старі занедбані будинки. Кажу невпевнено, бо правоохоронні органи так і не з’ясували, кому належали ті будинки. Принаймні, той будинок, яким займалася моя група. У мене є копія свідчень цигана-батька, який говорив, що будинок вони купили, документи оформляли на брата його дружини, але до кінця офіційно купівлю-продаж так і не оформили. І от у цих трьох будинках розпочинається виготовлення та продаж наркотичної речовини, так званої в народі «ширки». І потяглися з цього району та інших усюд Кременчука і Комсомольська бажаючі отримати «дозу». Звісно, такі місця не можуть бути не помічені пильним оком нашої міліції. І в один із днів на «точку» з’являються працівники ОБНОНу. Є в мене копія свідчень співробітника ОБНОНу Іванова, де він розповідає, як намагався затримати наркоділків «на гарячому». Як ті на його очах позбавились від «ширки», а він не встиг нічого вдіяти. Насправді, усе відбувалося інакше. Цигани платили міліції, а та їх «кришувала». Прізвище колишнього співробітника міліції неодноразово фігурує в справі. Це — звичайнісінька схема співробітництва. Міліція «кришує», а натомість отримує гроші та інформацію про злочини, які скоюють наркозалежні. Наркоділки збагачуються, міліціянти отримують хабарі, на роботі — зарплатню та підвищення, а злочинність несе покарання. На перший погляд, не така вже й страшна ситуація. Можна навіть у деякій мірі виправдати методи роботи міліціонерів. Мовляв, у такий спосіб розкривають злочини. Та це тільки на перший погляд усе так добре. Добре для наркоділків та таких міліціонерів. Але ми забуваємо про головну цінність нашої країни, про ту цінність, яка є головною складовою частиною, без якої не може бути країни, про ту цінність, заради якої існує і працює Конституція, заради якої придумані й існують інститути влади — Президент, Верховна Рада, міліція, армія і т. д. Ця цінність — українська родина. Біда в тому, що в сьогоднішній гонитві за збагаченням ми забуваємо про моральні і духовні ідеали.
У 2001 році знайшлася ініціативна група молоді, яка забажала припинити той наркобізнес. Почалося все з того, що кілька хлопців машиною під’їхали до наркоточок, мирно запропонували циганам звернути «бізнес». Але ті були настроєні вороже. Сказали, що їх «кришують менти», а якщо хлопці з’являться до них ще раз, то їм переламають ноги. У відповідь хлопці розробили план рішучих дій. Вони вирішили провести боротьбу гучно, так, щоб це відчула на собі міліція. Було вирішено спалити одночасно всі три будинки, у яких виготовляли і продавали наркотики. Потрібні були машини і люди. У той час я займався боксом в клубі східних єдиноборств «Перевал». Один із організаторів теж тренувався в цьому клубі. Якось під час занять він розповів мені про підготовку тієї акції. Я погодився взяти участь. Ми зійшлися на обумовлене місце. Три машини, дванадцять чоловік. Між собою знайомі не були, особисто я знав тільки двох хлопців, які займалися зі мною в клубі, інших — ні. Об’єднувало одне: припинити розповсюдження наркотиків.
Ми поділилися на три групи. Я потрапив до незнайомих мені хлопців. Про подальші дії я не знав. Думав, що потрібно буде попередити фізичний супротив. Серед нас був старший групи. Фатальним було те, що ми не обговорили деталі сумісних дій. Усе відбувалося швидко. Увійшли в будинок, вигнали цигана, який відчинив двері, старший групи пішов у глиб споруди, я лишився в коридорі. Пройшло, як мені здалося, не більше двох хвилин і все вибухнуло. Мені пощастило, що я стояв біля виходу і двері були відчинені. Вибухом мене викинуло на вулицю. Я гасив на собі палаючий одяг, обгоріло обличчя і руки. Хлопці відвезли мене додому, а потім до Хмельницька, де я лікувався. Чому стався вибух? Пожежна експертиза виявила два центри спалаху, але причина ні експертами, ні слідчими встановлена не була. У інших двох будинках усе було не так трагічно. Що з хлопцями? Майже всі вони, згідно законодавства, отримали строки. Чому майже? Бо хтось перебуває за кордоном, хтось не дожив до суду, є такі, які не встановлені слідством. Ну, а одного з тих хлопців, як писала ваша газета, органи міліції затримали, коли він гостював у Судівці. Та й то не була заслуга міліціянта, якого ви так вихваляли на шпальтах своєї газети, а мешканця Нових Санжар, якому сам затриманий розповів, що знаходится в розшуку.
Ось такі події дванадцятирічної давнини передували тому затриманню в Судівці. Можливо, хтось скаже — кримінальні розбірки. Та на сьогоднішній день ті хлопці, які палили наркотики, мають сім’ї, роботу і ніде не фігурують у порушенні закону. Так само, як і затриманий, який має позитивні характеристики з місця проживання і роботи. Характерно, що це були не останні підпали і знищення наркоточок. Це були перші і справді гучні, бо в 2001 році їх висвітлила і преса, і телебачення. А кримінальна справа дійшла до Європейського суду. Потім були підпали в тому ж таки Кременчуці в 2004, 2009 роках. А на початку 2013 року в Білій Церкві троє хлопців знову палять наркоточку, за що отримують двоє шість, а третій — сім років позбавлення волі. І це показують по центральному телебаченню. Ось такий у нашій країні є вид злочину. Законом він трактується, як знищення майна. І якщо бездіє міліція, то знаходяться люди, які вчиняють самосуд, бо так уже накипає в серці, що жертвують роками життя, проведенними в тюрмі, лише б позбутися тієї чуми, що паразитує на тілі молодого покоління українського народу. І, завдяки протизаконним діям таких хлопців-паліїв, хай не припиняється, але ж хоч на якийсь відсоток скорочується чи сповільнюється наркоманія. Завдяки їхнім діям хтось не став наркоманом, значить, не вкрав, не пограбував, не вбив. Збереглась чиясь сім’я, ростуть здорові дітки. Я не виправдовую дії тих хлопців, не кажу, що вони герої. Неправда, якщо кажуть, що органи МВС не боряться з наркоманією. Той колишній ОБНОНівець, що кришував наркоділків, знаходиться у в’язниці, саме за незаконні операції з наркотиками його колега-помічник у минулому році звільнився з місць позбавлення волі. Кохнівським РВВС після тих підпалів займалася прокуратура і не без успіху. А це означає, що закон працює. Шкода лишень, що з запізненням. Скільки скалічених життів можна було б уберегти.
