Якось я поїхала велосипедом до магазину за хлібом. Та зовсім випадково стала свідком розмови двох жінок. Одна з них більш поважного віку каже: «Згадую, як раніше жили дружно. Ліпили толокою саман, ставили стіни, накидали стелю. А потім усі дружно сідали та святкували таке будівництво. А тепер цього немає. Сама злоба та заздрість». Молода жінка їй відповідає: «Насправді, люди в нас хороші. Просто життя сьогодні складне».
І я задумалась. А чому ж воно складне? Чого нам не вистачає? Чому одні роблять добрі справи, а інші — навпаки?
Нещодавно я їздила до криниць. На Максютиній криниці — батюшка освятив воду, на Слиньковій — посадили деревця горіхів. І все це було зроблено людьми для блага інших людей. До речі, абсолютно безкоштовно. Сьогодні відбувається благоустрій Бабенкової ями. На цей захід збирається багато людей. І це добре. Адже люди зібралися гуртом заради однієї хорошої справи. Тому сказати, що ми з часом змінюємося в гіршу сторону, не можна.
Хоча маю й інший погляд. Нещодавно до мене зателефонувала знайома. Вона попрохала мене вийти на вулицю та подивитися, який на дворі стоїть туман. Я вийшла. На моє розчарування, то був зовсім не туман, а димова завіса. По вулиці Гоголя хтось запалив сміття чи листя, яке задиміло весь район.
Тому виникає питання до кобелячан: де ваша свідомість? Влада нам пішла на зустріч, поставила контейнери для сміття і його регулярно вивозять. А вам краще, аби в дворі було чисто, а сусідів можна труїти чадним димом. Тому дорогі мої земляки, не койте зла іншим людям. Живіть, радійте життю і робіть цей світ і своє місто кращим. Тоді і ми з вами станемо кращими.
