Дві години жителі Малої Перещепини кричать на представників районної влади. Найбільше нарікають на невиїзний шкільний автобус і непроведену воду. Чиновники слухають і відповідають, що у більшості невирішених проблем сільської ради винен її голова і… самі мешканці.
Зустріч відбувається 7-го листопада у актовому залі Малоперещепинської школи. Людей приходить багато — понад сотню чоловік. Вони займаються усі вільні місця і уважно придивляються — хто ж з «начальства» приїхав до них цього разу. Приїздять майже усі головні чиновники району: голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс та три його заступники — Володимир Тараненко, Володимир Борт та Іван Солодовник, а також голова районної ради Володимир Левицький. Само собою, серед представників влади і сільський голова Віталій Мазан. Саме він починає зустріч зі звіту про свою роботу. Розповідає про ремонт водогону в Малій Перещепині, дороги у Пристанційному, відкриття другої групи в дитячому садку. Констатує, що багато чого ще не вдалося зробити: відремонтувати приміщення колгоспної контори, розширити мережу водогонів, облаштувати майданчик у дитячому садку.
Як тільки сільський голова закінчує виступ, у залі починається крик. Спочатку обурюються кілька чоловік одночасно, потім висловлюватись починають по одному. Першим свої питання задає депутат сільської ради Віталій Свистун. Щоправда, звертається він при цьому не до сільського голова, а до представників районної влади.
— Чи може людина, яка двічі вчинила корупційні дії, далі перебувати на посаді голови? — запитує Свистун і підіймає у руках папку з документами, які, очевидно, свідчать про правопорушення керівника громади.
Утім, Віталій Мазан не розгублюється. Він також дістає папір і підіймає його перед собою. Потім озвучує написане на ньому. Отже, якщо коротко. На одній із недавніх сесій сільської ради депутати розглянули подання прокурора про звільнення сільського голови з посади за вчинення корупційних дій. Депутати питання розглянули, але своїм голосуванням залишили Віталія Мазана на посаді. Прокуратура подала на це рішення позов до суду, але той підтвердив: депутати все зробили за законом.
— Його посада виборна! — нагадують місцевим жителям представники району. — Якщо хочете зняти сільського голову, у вас два шляхи: або місцевий референдум, або голосування більшості депутатів!
Проте після цієї відповіді крик не вщухає, а лише посилюється. Віталія Мазана досить емоційно починають запитувати про славнозвісний шкільний автобус, який навіть після осінніх канікул так і не виїхав у рейс.
— Ви скажіть нам: якого числа, якого місяця, якого року буде цей автобус?! — голосно запитує одна з мам, присутніх у залі. Інші також починають обурюватися.
Віталій Мазан намагається усіх заспокоїти і говорить, що питання практично вирішене.
— Учора знайшли порядну людину, яка згодилася пройти відповідне навчання і як механік випускати цей автобус у рейс! — звітує сільський голова.
Проте людей у залі це не заспокоює. По-перше, вони не довіряють словам голови (що цілком очевидно), по-друге, у них є чимало інших претензій.
— Де ваші проекти проведення води? Де ті гроші? Де та вода? Де вуличне освітлення? Нема? — питають малоперещепинські селяни.
— То шо Перещепина нікому не нужна, — сумно констатує хтось у залі.
Нагадаємо, що Малоперещепинська сільська рада два роки тому отримала право на прокладення водогону, у тому числі за кошти проекту «ПроООН». Відповідно до нього, місцева громада мала зібрати 5 % коштів, 20 % — виділити районний бюджет, 25 % — обласний і 50 % давав проект ООН. Проте провести воду в Малій Перещепині за два роки так і не вдалося. Чому — пояснює заступник голови райдержадміністрації Володимир Борт.
— Не ви одні не реалізували свій проект. Із чотирьох сільських рад по району, які потрапили у «ПроООН», лише Новосанжарська селищна рада встановила вуличне освітлення. Іншим трьом «оонівські» кошти не дали — їх забрали у Полтавський район. Чому? Тому що довго розколихувались! У Малій Перещепині вісім місяців обирали голову громадського об’єднання! Хоча якби усе зробили вчасно, гроші за проектом прийшли б у село і вода була б проведена! — констатує заступник голови РДА.
Далі Володимир Борт починає говорити про бюджет району, про кількість освітніх, медичних та культурних закладів, які фінансуються на Новосанжарщині. Проте його майже одразу перебивають.
— Це просто лапша на вуха! — кричить колишній голова колгоспу Петро Терещенко.
— Ви як будете працювати на 900 гривень (таку я пенсію отримую), тоді приїдете до нас і будете розказувать! — зупиняє чиновника одна з жінок.
Знову здіймається крик. Деякий час представники влади намагаються перекричати селян, потім здаються і вислуховують чергові порції критики.
— У нас в центрі села два ліхтарі горять! У інших місцях — темінь. Додому з роботи йти страшно! — зізнається директор Будинку культури.
— Три роки сільський голова не може вибрати місця для футбольного стадіону! А діти, замість того, щоб грати у футбол, спиваються!
Представники влади вислуховують усі претензії. Потім за всіх відповідає голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс.
— Ви зараз кричите на нас, хоча ніхто представників районної влади не змушував сьогодні до вас приїздити. Ми приїхали добровільно, щоб допомогти вирішити ваші проблеми. Зауважте, що більшість озвучених вами проблем можуть бути вирішені на рівні сільського голови. Так допоможіть йому! Ви зараз кричите на владу, але ж ми Мазана вам не привозили — ви самі його обрали!
— Його Пристанційне обрало! — кричить хтось із задніх рядів.
Пристрасті дещо вгамовуються. Проте спалахують знову, коли наприкінці зустрічі директор місцевої школи Катерина Вергун знову повертається до питання про шкільний автобус. Вона висловлює претензії і представникам району, які раптом вирішили дати школі «беушний» автобус і, насамперед, сільському голові, який погодився його взяти, не порадившись ні з директором школи, ні з батьками.
— Це якби я два роки носила чоботи, а потім подарувала б вам. Чому ж наші діти виявилися другого сорту?! На нараді у районі нам розповідають про насильство над дітьми. От коли одному пряник, а іншому — сухарик, це і є насильство! Я давно працюю директором і вже нічого не боюся — ні контрактів, ні перевірок. Якщо для того, щоб школі дали новий автобус, треба сісти — я сяду.
— За що ж вас саджати? — питає хтось із зали.
— Щоб дали новий автобус!
— У районі потреба у шкільних автобусах — 15 штук, а реально є 9. То якого сорту ті діти, які взагалі не мають такого автобуса? — не менш емоційно, ніж директорка, запитує юрист районного відділу освіти Анатолій Троян.
А голова райдержадміністрації нагадує: за нинішньої влади район за три роки отримав більше автобусів, ніж за сім років до цього.
— Автобуси з неба не падають, — констатує Сергій Шовкопляс. — Якщо у період із 2003-го по 2010-ий район отримав два шкільних автобуси, то з 2010-го по 2013-ий — уже шість!
Зустріч завершують вже у більш спокійній атмосфері. Голова РДА відзначає, що деякі з порушених проблем будуть вирішені практично одразу ж. Зокрема, представники «Полтаваобленерго» обіцяють замінити аварійний стовп у центрі села та трансформаторну біля школи. А от про точну дату пуску шкільного автобуса ніхто із чиновників нічого конкретного не говорить. Хоча цілком очевидно: як тільки він почне возити дітей, претензій до влади значно поменшає.
