Ірина Фаріон – одна з найбільш неоднозначних жінок української політики. Одні її щиро люблять, інші – не менш щиро ненавидять. З її появою у Верховній Раді стали уважніше ставитися до української мови. А її вислів на адресу чинного прем’єр-міністра Миколи Азарова став майже легендарним: «Ви розумово відсталий чи політично упереджений?» Ірина Фаріон – львівська викладачка, яка торік стала народним депутатом у складі фракції «Свободи», нещодавно відвідала Полтаву, щоб презентувати свою книгу «Мовна норма. Знищення, пошук, віднова»
У приміщенні однієї з районних рад у місті Полтава Ірина Фаріон близько двох годин говорить про українську мову та історію, політику та сьогодення України. Її слухають, задають питання – цікаві, провокаційні, іноді просто незрозумілі. І діляться враженнями про неї. Більшість учасників зустрічі, навіть прихильники «Свободи», зізнаються, що уявляли Ірину Фаріон зовсім іншою – більш різкою, жорсткою, нетерпимою до інших. І дуже дивуються, що насправді вона дуже м’яка та відкрита жінка.
Після зустрічі із полтавчанами Ірина Фаріон дає інтерв’ю журналістам. Відбувається воно у досить неформальній обстановці і триває близько двох годин. За цей час журналісти встигають задати усі питання, які приходять їм у голови. Відповідає Ірина Фаріон розгорнуто і цікаво. При цьому демонструє свої, без перебільшення, академічні знання. Наводить цитати відомих поетів, письменників та економістів, називає історичні дати, місця та події. Здається, що навіть якби журналісти спромоглися всього-навсього на одне запитання, Ірина Фаріон красиво і органічно розповіла б їм усе потрібне для хорошого інтерв’ю. Примітно, що навіть народні депутати, її колеги по фракції – Юрій Бублик та Олег Сиротюк – слухають її, ніби учні вчительку.
- З чим у вас асоціюється Полтава?
- Котляревський. І… Котляревський. Крапка. Дуже хочу до нього поїхати після цієї зустрічі.
- Чи є різниця у менталітеті східних та західних українців?
- Напевно, таки є. Ніщо не минає. Історія животворить. Проте ті відмінності, які є межи нами, це лише приваба одного для одного. Мені, як політику, відтепер і різниця у сприйнятті особливо цікава. Якщо українець великої України дуже відкритий – серце на долоні, то галичанин – він такий, він насторожений. І він не до кінця пустить у своє серце. І я приймаю це. І вашу відкритість, і галицьку настороженість. Бо я сама насторожена, тому що я корінна львів’янка.
- Як виховати патріотичну і націоналістичну дитину в умовах російськомовного і суржикомовного суспільства?
- Патріотизм – це зі сфери почуттів. Націоналізм – це зі сфери політичної побудови держави. Це є з різних регістрів, понять. Мені дуже смішно зараз з деяких країн Західної Європи, які дістають нервових тік на наше розуміння націоналізму. Вважаючи, що патріотизм – це добре, а націоналізм – це щось інше. То я їм бажаю… книжки мудрі просто читати і не бути зашореними своїми псевдо цінностями.
Щодо дитини. Відповіді на ці запитання – у нашій історії. Як було цій дитині, маленькому хлопчику такому кучерявому, який називався Маркіянко Шишкевич. У нього в метриці було написано, що він Маркіянус. По-польському. На дворі звучала польська. Вдома звучала польська. Перші любовні віршики були польською мовою. Але коли він став юнаком і його викинули із духовної семінарії…, він пішов у бібліотеку і читав класні книжки про питому історію, руську історію. Це зробило його українцем у абсолютно полонізованому Львові. Щось цьому чоловікові не завадило вперше вийти на амвон церкви Юри і виголосити промову руською мовою, а не польською.
Тобто, якщо ми хочемо виховати яскравих індивідуальностей, чарівняток, які нам дав Господь, ми мусимо їм пояснювати, що життя – це боротьба. Це не казка про чарівну королеву, про принца. Рецепт для цього створив геніальний Малкович, він напрацював цілий корпус книжок, де написано: «Від 2 до 102». І мудрі є ті батьки, які знаходять час на розмову з дитиною. Які беруть ту дитинку на колінка і пояснюють їй. Отак як мене садив на коліно мій тато і казав: «То, шо тобі кажуть у школі, то є брехня! Вони брешуть! То, шо ми тобі кажемо вдома, то є правда!» Я мала довіру до своїх батьків, які мені це так розмежували. Тобто ми в совєцькі времена жили у абсолютно роздвоєному світі. І це не завадило нам стати вільними людьми.
- Які автори – українські та світові – вплинули на формування вашої особистості?
- На мене дуже сильно впливав театр. Трупа Старицького, трупа Кропивницького, Зеньковецька… У 8,9,10 класі просто була їхньою фанаткою, полоненою… Я напам’ять вивчала цю драматургію. Чому український театр? Тому що це було єдине пристанище для української мови. Українська мова лишилася тільки на сцені. Зі всіх інших сцен її було вилучено. І розуміла, що це форпост. Підсвідомо. Інтуїтивно. Друге. Моя мама працювала у бібліотеці. І вона кожного разу тягала мені ті книжки, як я зараз тягаю їй картоплю. І третє. Не можна в житті без кумира… Моїм кумиром є мій тато. Я можу сказати це з абсолютною впевненістю…
Я вже мовчу, яким прикладом для наслідування є для нас Тарасик Григорович. Я не можу його по-іншому називати, як Тарасик Григорович. Він мені рідний. Він живе в мене в хаті так як родич. Чи можуть росіяни Пушкіна називати Сашенька? Не знаю. А я можу Тарасика Григоровича називати саме так. Я його відчуваю, я без нього не можу. Я не можу Івана Франка назвати Івасиком-Телесиком. Я маю до нього інші почуття. У мене інші взаємини з Іваном Франком – він у мене висить над комп’ютером. А Шевченко це містик. І містик народився саме тут на Великій Україні, а не в Галичині. В Галичині народився найпотужніший інтелект.
- Якого правопису мають дотримуватися журналісти – харківського чи сучасного?
- Канал СТБ частково працює за нормами 1929-го року. Тут кожен має право вибору. Я не маю право судити когось. Це дуже тонкі речі. Але я вас скажу відверто – я не можу працювати за чинними нормами. Для мене це спокута того гріха перед тими мовознавцями, яких розстріляли за це. Їх за це знищили! Нас не стріляють зараз!... Нас ніхто не стріляє за цю правду. То чому ми не маємо її ширити? Це вибір кожного. Мені донька нещодавно подарувала одну книгу. Видавництво «Свічадо» всюди пише, що вони покликаються на проект редакції правопису 1929-го року. І ніхто їм не перешкодить це робити. Вони це роблять послідовно від 2004-го року… Вони мають величезну авдиторію по усій країні. І ця авдиторія не стала менша!
- Чи може у країні, де більшість мешканців мають невизначено-соціалістичні погляди, стати президентом націоналіст?
- Соціологія показує, що може. Зараз націоналіст Тягнибок за рейтингами випереджає регіонала Януковича. Взагалі, не треба ворожити. Нам треба іще до 15-го року дуже серйозно із самими собою працювати. Ситуація може бути абсолютно непередбачувана і незбагненна. Це так, як з розпадом Совєцького Союзу – хто вірив, що він безкровно розпадеться? Хто вірив, що Партія регіонів забере мандат в українофоба виродка Маркова? Тому, каже християнство – вірою своєю будете спасені. Я сьогодні багато про це говорила, що найбільше шкодить нам зневіра у нашу перспективу, класну перспективу…
Малими кроками до великої мети. Побудова української держави – це не спринтерський біг. Це марафонський біг. Це дуже довга дистанція. Це навіть не дистанція, яка називається твоє життя. Це дистанція – життя кількох поколінь. Українці поневолені: Галичина – 1387, поляки нас завоювали, вас тут москолота 1654. Люди добрі, сімсот років не було держави – звідки має взятися державницьке мислення?
- Чи випустить Янукович Тимошенко? Що буде, якщо не випустить – не буде асоціації?
- Я вас прошу. Це проблема Януковича. Я не знаю – така моя відповідь. «Що буде, якщо у пса у не буде буди? Пес змовкне і буде гавкати!» Ми не можемо прогнозу погоду вгадати, а ви хочете, щоб я знала, що стріле в голову тому хлопові, який колись впав від яйця в Івано-Франківську! Все, що залежить від нас, в парламенті, ми зробили. Ми ж голосували закон про декриміналізацію статті Тимошенко. Але це не Верховна Рада має вирішувати. Янукович загнав себе у цю пастку. Мені здається, що він зараз просто як чоловік не хоче поступитися їй.
- Ви можете себе назвати радикалом?
- Я вже говорила – я м’яка! Інколи аж занадто...
- Чи могла б Україна зберегти нейтралітет у нинішніх умовах – і не підписувати жодних угод ні з Європейським, ні з Митним союзом?
- Ми не Швейцарія, щоби собі дозволити таку розкіш. Ми надто ослаблені. Ми не йдемо у Європу. Ми повертаємося до себе.
Взагалі – все буде добре. Але не у кожного з нас, як ото співає Славко Вакарчук. Все буде добре, але лише у тих, хто на це заслуговує!
