За кілька днів мирна акція у Києві перетворилася на справжню революцію: із барикадами на вулицях, захопленням будівель та всеукраїнським страйком. Так українці відповіли на розгін студентського майдану, коли по-звірячому були побиті десятки активістів.
Ялинка на крові
Євромайдан себе вичерпав. Політики з нього пішли, нові учасники не прийшли. Акція у Києві за підписання угоди з Європою мала всі шанси завершитися нічим. На Майдані Незалежності у ніч з 29‑го на 30 грудня ще залишалися кілька сотень активістів, переважно студентів. Вони разом із Русланою співали пісень та із священиком читали молитву… О четвертій ранку на площу з різних боків увірвалися дві тисячі працівників спецпідрозділу «Беркут». Вони без будь-якого попередження напали на активістів. Не говорили, не прохали піти. Лупили усіх без розбору кийками по голові, по спині, по ногах. Тих, хто одразу падав, добивали на землі. Деякі активісти намагалися тікати. За ними гналися «беркутівці», валили на землю і били ногами. Детальне відео цього звірячого побоїща вже наступного дня показали незалежні від влади українські телеканали — «ТВІ», «5 канал», «канал 24». Уся Україна, плачучи, дивилася, як міліціонери, які за законом мають оберігати спокій українського народу, лупцювали хлопців та дівчат, жінок та старих. Наступного ж дня у новинах повідомлять, що міліцію попрохали звільнити площу… комунальники. Їм нібито вкрай потрібно було встановити там новорічну ялинку та ковзанку. І це потрібно було зробити так швидко та рішуче, що «беркутівці» вирішили не чекати ранку, а пішли на штурм о четвертій ночі. І не гребували проливати кров — це ж все заради свята для киян, заради красуні-ялиноньки. Цю конструкцію, яку комунальники так і не встигли звести, в Україні одразу ж охрестили ялинкою на крові. Більшість мітингувальників були переконаними: розігнати мирну акцію наказав Віктор Янукович. Іще кілька тижнів тому багато хто у країні вірив, що він увійде в історію як Віктор Реформатор. Але тепер президента почали називати не інакше, як Віктор Кривавий.
У перші дні ніхто не міг зрозуміти: навіщо було віддавати такий наказ? Адже мирні танцюючі та співаючі студенти нікому не заважали. Навпаки, смішили та тішили владу. Потім з’явилася цілком вірогідна версія. Цим розгоном влада не лише хотіла показати свою силу, а й залякати усіх, хто матиме нахабство мітингувати проти неї. Але силовий розгін мирної демонстрації призвів до зовсім інших наслідків. Кривава ялинка забронювала собі місце в історії, а вже з наступного дня в Україні почалася нова революція.
Новий Майдан збирає сімсот тисяч українців
Ще тиждень тому у справжню революцію в Україні багато хто не вірив. Навіть відмова від підписання асоціації з Європейським союзом не видавалася тим об’єднуючим фактором, який міг би підняти народ. Розгін студентського мітингу дав такий поштовх, якого не очікував ніхто. У Київ почали їхали люди абсолютно далекі від політики, від підписання міждержавних угод і такого іншого. Діти! У столиці держави спецзагін у шоломах до крові побив дітей! Де гарантія, що таке завтра не станеться з моїми?! І люди їхали у Київ.
Народне віче, початок якого оголосили на 12-у годину 1‑го грудня, зібрало у столиці від п’ятисот до семисот тисяч чоловік. Такого не було з часів Помаранчевої революції. А дехто переконаний, що такого не було ніколи. Багатотисячні колони мітингувальників стікалися до Майдану з різних кінців столиці. І майдан не міг їх усіх вмістити. Люди стояли на всьому Хрещатику, на Європейській та Михайлівській площах. Увесь центр Києва був заповнений людьми.
Цього разу ніхто не кричав «Без політики!». Політики прийшли і їх прийняли. Із даху мікроавтобуса Кличко, Яценюк та Тягнибок оголосили людям про план дій. Головні у ньому — вимоги про відставки уряду Азарова та президента Януковича, дострокові президентські вибори. Такі пропозиції Майдан приймає одностайним підняттям рук. У цей час народні активісти беруться наряджати славнозвісну ялинку. На неї чіпляють прапори України та ОУН, стяги політичних партій, карикатури на Януковича та Путіна. Якийсь дядько приносить і вішає на гілку портрет чинного президента у траурному вінку.
На майдані стає все цікавіше. У мікрофони повідомляють, що кияни взяли Київську міську раду та Київську державну адміністрацію. Своє приміщення мітингувальникам передає Будинок профспілок України. Там розгортають штаб і розміщують комендатуру.
До вечора перед людьми виступають політики, громадські активісти, священики, серед яких предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар, який благословляє людей на «добрі справи».
— Робіть добро. Із злом борітеся добром!
Про добро говорять і керівники повстанського комітету. Закликають усіх ні в якому разі не піддаватися на провокації та не вдаватися до силових дій. Люди нібито кивають головами, але у такому багатотисячному натовпі все рівно знаходиться місце провокаторам. Так кількадесят учасників акції піддаються на пропозицію йти штурмувати Банкову. Як з’ясують невдовзі, до штурму закликають так звані «тітушки». У відповідь «Беркут» починає лупцювати людей. При цьому, випадково чи цілеспрямовано, працівники міліції зачищають і журналістів! Навіть наявність камери чи фотоапарата і крики «Я — журналіст!» не допомагають. Представникам різних ЗМІ розбивають голови, наставляють синці та ламають апаратуру. Журналісти припускають: так їм мстять за правдиве висвітлення останніх подій.
Київ у барикадах
Увечері на майдані під веселу музику гріються тисячі учасників акції протесту. Вони танцюють, скандують: «Банду геть!», «Януковича на йолку!», «Разом — і до кінця!» та «Ре-во‑лю-ція!» Зігрітись допомагає і цікава гра під назвою «Хто не скаче — той москаль!» По команді кілька тисяч людей починають підстрибувати на місці, ніхто не хоче буде москалем.
Доки молодь на майдані тішиться музикою та іграми, у центрі організовують оборону. Майдан Незалежності з чотирьох сторін загороджують барикадами. Використовують підручні матеріали: металеві переносні паркани, дерев’яні щити та навіть штучні гілки «кривавої ялинки». На кожній з барикад займають оборону по кількасот чоловіків. Командують загонами переважно колишні військові офіцери-кадровики, афганці, міліціонери. Центр міста у цей час нагадує картинки з радянських підручників у тому розділі, де йшлося про Жовтневу революцію. От тільки замість матросів у тільниках із кулеметними стрічками на грудях Хрещатиком ходять мітингувальники з будівельними касками та велосипедними шоломами на головах та дерев’яними і металевими палицями у руках. На стіні Київ міськради напис «Революційний трибунал». У саму раду тягнеться нескінченна черга киян: їм дуже кортить подивитися на зал засідань, у який їх ніколи не пускали. «Тут крали гроші», — повідомляє напис на стіні всередині будівлі. Хтось із мітингувальників не стримався… До речі, багато з присутніх на майдані побоюються, як би організований протест не перетворився на справжню анархію з закликами типу «Грабуй награбоване!» Проте цього не трапляється. Захопивши Київраду та освоївши Будинок профспілок, новітні революціонери зупиняються. І поводять себе досить культурно. Принаймні, купи сміття, які з’являються на площі вночі, до ранку повністю прибирають.
Охорона Майдану чергує всю ніч. Одні мітингувальники змінюють інших і заступають на варту, а ті йдуть трохи поспати — у Київраді чи Будинку профспілок. У комендатурі найбільше остерігаються атаки «Беркута» у період із третьої до п’ятої години ранку.
— Сьогодні перша, найважливіша, ніч! Наступні ночі також будуть важкими. Але ця, перша, — найважливіша! І якщо нас буде тут багато, то ніякий «Беркут» сюди не посунеться! — говорить о третій ночі зі сцени на Майдані комендант Андрій Парубій.
Вихідний у Кабінету Міністрів
Наступний ранок починається з пікетування урядового будинку. Протестувальники перекривають проходи до Кабінету Міністрів. Живі ланцюги учасників акції заступають дорогу працівникам Кабміну, які поспішають роботу.
— Ідіть додому. Сьогодні всеукраїнський страйк! Роботи все одно не буде! — доброзичливо радять люди.
Незабаром проходить інформація, що у Кабміні оголошено вихідний. Тому міністри і не приходили на своє місце роботи.
У понеділок людей на Майдані помітно меншає. Проте вже по обіді їх кількість знову починає зростати. Приїжджають нові й нові мітингувальники — зі Львова та Полтави, Криму та Івано-Франківська.
Тріо лідерів опозиції, виступаючи перед Кабміном, повідомляють, що віднесли вимоги спікеру парламенту Володимиру Рибаку. Звертаючись до людей, опозиціонери зауважують, що акція навряд чи буде короткостроковою — стояти доведеться тиждень, а може й більше. Адже влада навряд чи добровільно піде у відставку.
Це підтверджується у вівторок. Микола Азаров виступає у парламенті і пояснює, що не збирається подавати у відставку. Проект опозиції ставлять на голосування, але він потрібної кількості голосів не набирає. Зняти Азарова швидко не вдається. Хоча вже ходять чутки про масових бажаючих вийти із фракції Партії регіонів у Верховній Раді. Але за відставку прем’єра вони не голосують.
Що далі?
Далі — тривожно і страшно. У країні усі розуміють, що Віктор Янукович віддавати владу не планує. Ні зараз, ні у 2015‑му. Тому постійно ходять чутки про підтягування до Києва військових частин та техніки.
Доки автор пише цей матеріал (увечері 3‑го грудня), у повідомленні «Вконтакті» знайома пише: «УВАГА! О 3‑й годині ночі 1500 осіб «беркутівців» вироблятимуть зачистку і розбиратимуть намети, президент покинув країну. На даний момент «Беркут» збирає сили. Уже підготовлені водомети для розгону мітингу.»
Дай, Боже, щоб це була чергова дезінформація.
