Село Марківці, що на Хмельниччині, загубилося серед кучерявих верб і зелених садків. Садибу Брикульців від села відділяла гребля, тому й називався куток - за греблею. І будинок, і садок дістався Михайлові Брикульцю від діда Андрія та батька Юхима. Вони були в селі людьми авторитетними й шанованими: кожного із них громада неодноразово обирала сільським старостою. Рід славився працьовитістю й освіченістю. Тому життя на кутку котилося не лише від посівної до жнив, а було ще й наповнене духовністю й красою: книгами, музикою, піснями, мистецтвом. Три покоління Брикульців збирали сімейну бібліотеку, що налічувала тисячі книг.
Михайло Брикулець, залишившись удівцем із малолітнім сином Платоном на руках, одружився із доброю й порядною жінкою. Устина Сильвестрівна Ткачук не один рік працювала у Брикульців. У 1923 році у них народився син Іполіт, а 23 листопада 1924-го - син Віктор. Яким же було дитинство Віті? Кажуть, через багато років забувається все погане, частіше згадується хороше. А доброго було багато: любов батьків, спокій у родині, батькова наука й материнська ласка. Та, на жаль, час, у якому живеш, часто буває безжальним і до тебе, і до твоїх рідних. Довелося Віктору пізнати голод, репресії, підневільну працю.
Влітку 1942 року В.Брикульця везли в далеку Німеччину. Зі щілини вагону, в який загнали хлопця, бачив, як бігла мати, і кричав їй, що обов’язково повернеться. Майже два роки працював на шахті в місті Герне (Вестфалія). У жовтні 1944 року рив окопи в місті Юліх, звідки намагався втекти додому, але був затриманий і відправлений у штрафний виправний табір суворого режиму «Озендорф». У березні 1945 року Брикульця перевели на металургійний завод «Раквітц», звідки він тікає на початку квітня. Через кілька днів цей район зайняли американські війська. Віктор вирішив повернутися до матері. Але тільки в жовтні 1945 року йому вдалося це зробити.
Влітку 1946 року В.Брикулець приїхав у Харків до брата Платона. Брат підтримав бажання Віктора навчатися в художньому училищі. Дізнавшись, що обов’язковою умовою є подання до приймальної комісії натурних малюнків голови та посуду, хлопець фахово виконав не лише це завдання, а ще й кілька акварельних натюрмортів. І ось щастя - він студент! На жаль, юнак часто хворів: із п’яти років навчання, майже два був на лікуванні в різних медичних закладах. Вже на третьому курсі лікарі констатували: «арахноенцефаліт» (нагадали про себе голод і побиття в Німеччині). Училище В.Брикулець закінчив із відзнакою в 1951 році.
Хоча зір до Віктора Брикульця повернувся, та залишатися в Харкові надалі за станом здоров’я він не міг. Весною 1968 року художник переїздить до тихого Миргорода.
Тисячі робіт належать пензлю художника. Більшість із них щедро подаровані друзям і знайомим. Побачити картини В.Брикульця можна в лікарнях, навчальних закладах, музеях, державних установах. Значне зібрання полотен знаходиться в Миргороді: в краєзнавчому музеї, санаторії «Полтава» курорту «Миргород», у дитячій музичній школі, музеї Д.Гурамішвілі, в міській раді, лікарні, в школах.
Своєрідною візитівкою міста є портрет засновника курорту «Миргород» І.Зубковського, який зустрічає численних гостей у бюветі славнозвісної оздоровниці. Цей портрет став символом мінеральної води, відомої далеко за межами України.
Яскравою сторінкою в творчій біографії В.Брикульця є його знайомство з діяльністю всесвітньовідомого ювеліра Карла Фаберже. Як наслідок - портрети К.Фаберже, його синів, правнуки Тетяни Федорівни, повного кавалера Ордена К.Фаберже, відомого експерта у цій царині - Валентина Скурлова. Сам Віктор Брикулець - кавалер Ордена К.Фаберже III ступеню за № 12 і лауреат Всеукраїнської премії імені Опанаса Сластьона.
В.Брикулець, сам сповідуючи цінності християнства, з особливим трепетом малює ікони. Він створив образи для трьох іконостасів у селищах Ромодан, Решетилівка і в селі Жовтневе Решетилівського району. Це - 64 ікони. Цілий рік він працював у с. Жовтневому, не взявши жодної копійки за свою працю. У цьому весь Віктор Михайлович Брикулець - неймовірна щедрість його душі, вміння служити добру, людям і Небу.
У свої роки митець пише легко, дзвінко. Його малярство поєднує молоде завзяття й життєву мудрість. Мистецька палітра В.Брикульця приваблює передусім глибоким ліризмом, ніжною любов’ю до всього, що вирує, плаче, радіє, сумує. І все це - праця до самозабуття, синтез роботи душі і розуму, помножений на незвичайний оптимізм і вимогливість до себе, вміння бачити життєстверджуюче начало і в подихах весни, і в осінній позолоті. Здається, навіть темні кольори в роботах художника світяться тихим сяйвом.
Мабуть, найповніше талант В.Брикульця розкрився в портретному жанрі, хоча багатство мови його живопису вражає не тільки в портретах, а й у майстерно виконаних ліричних пейзажах і яскраво-барвистих натюрмортах. І все ж вершиною його творчості, без перебільшення, є саме портрети, сповнені внутрішньої експресії і класичної вивіреності, тонкого відчуття живописної свободи й правдивості моменту.
Захоплення людиною - найголовніша тема творчості В.Брикульця. Художник створив і продовжує створювати образи великих та простих людей, оспівуючи при цьому їхню духовну й фізичну красу. Це бажання ще раз довести, що кожен - неповторна особистість, що, а це чи не найсуттєвіше, хороших людей значно більше, ніж поганих.
Закономірно, що історичні постаті займають значне місце в творчості художника. Знаковими у творчості В.Брикульця стали портрети генія української культури Тараса Шевченка, гетьманів Івана Мазепи, Данила Апостола, меценаток Раїни Могиляки і Галшки Гулевичівни, засновника курорту «Миргород» лікаря Івана Зубковського, письменника Анатолія Дімарова, співачки Раїси Кириченко.
Кажуть, що необхідно побувати в робітні митця, аби краще його зрозуміти. Рами, завершені й недописані картини, фарби, пензлі нікого не здивують. Навіть камін, викладений руками майстра і прикрашений чудовими кахлями з півнем, лелеками, калиною, вітряками, українським селом і церквою, який хоч і є витвором мистецтва, не є основним у майстерні.
За багато років майстер створив для сущих і будущих поколінь полотна, які знайшли міжнародне визнання. Запорукою щедрого спадку стали наполеглива праця і справжній талант маляра, картини якого сьогодні можна побачити в експозиціях і фондах багатьох музеїв, приватних колекціях України, Росії, Грузії, Фінляндії, Німеччини, Ізраїлю, Австралії, Канади, Швейцарії, Болгарії, США.
Віра в себе і в людей, любов до життя, правдивість у всьому: відношенні із оточуючим світом, а головне - у творчості - позиція Віктора Брикульця. Звідси - стільки світла, тепла, радості й мудрості в його творах, сила тяжіння яких захоплює раз і назавжди, викликаючи бажання знаходити в них те щемке і єдине, створене, здається, лише для тебе одного.
