Це у Києві — революція. Там блокують, страйкують, штовхаються і протистоять. У Нових Санжарах переважно тихо. Так, у селищі збираються прихильники Євросоюзу і відставки діючої влади, але їх малувато. У неділю — близько ста чоловік. Якщо врахувати, що у селищі мешкають 8 тисяч, а у районі — 35 тисяч, то це мізерно мало.
У Києві протестують проти розгону мирного зібрання. У Нових Санжарах ліниво очікують, чим закінчиться справа. У нас тут інші реалії. І зовсім інші розмови.
— А якого ті студенти стояли на тій площі?! Так їм і треба! Нехай би вдома сиділи та вчилися! — це голос із народу.
Люди цілком нормально сприймають те, що «Беркут» кийками відлупцював мирну молодь. Про конституційні права більшість наших земляків, на жаль, мають досить приблизні уявлення.
— А чого на той Майдан їхати? Там же всі за гроші стоять! — переконано говорить мій знайомий. Він у Києві, звичайно ж, не був. І тих, хто «стоїть за гроші», у очі не бачив. Але говорить переконано і безапеляційно.
Мої милі і добрі земляки. Вони вірять, що у цьому світі все купується і продається. Цікаво, а скільки грошей потрібно заплатити людині, щоб вона вийшла захищати власні права? Щоб вона вийшла вимагати справедливої помсти за побитих та покалічених дітей? Скільки заплатити людині за її совість?
Деякий час мені було навіть соромно за своїх земляків. Чому ж львів’яни, тернопільчани, волиняни, кияни та представники інших регіонів України їдуть на Майдан масово, сім’ями, їдуть студенти і підприємці, міцні чоловіки та сиві діди. У нас, у Нових Санжарах, тому, хто з’їздив на Майдан, аплодують. Бо таких, як він, одиниці. Смішно і сумно водночас.
Проте час іде. Майдан стоїть. Ситуація у країні змінюється щохвилини. І, на щастя, змінюються люди. І ось уже новосанжарці, які не знають одне одного і ніколи раніше не брали участі ні в яких революціях чи акціях протесту, збираються разом і їдуть до Києва. Ті, хто не може поїхати, несуть теплі речі, продукти та гроші, щоб передати тим, хто стоїть на Майдані. З такими людьми приємно жити в одному селищі, в одному районі та одній країні. Вони — не маса, не бидло і не електорат. Вони — українці. Люди, які розуміють, що той київський Майдан стоїть не за Київ, не за політиків і вже навіть не за тих студентів. Сьогодні він стоїть за всю Україну.
Революції у широкому сенсі цього слова у нашій країні не відбулося. Напевно, на щастя. Але завдяки Майдану відбувається інша революція. Революція совісті. Після якої вже завтра ми матимемо країну якісно інших людей.
