У тримісячного кота, який мешкає у одній з новосанжарській родин, у кишківнику застрягли кістки з риби. Лікар-ветеринар Олександр Муковоз у домашніх умовах зробив йому складну двогодинну операцію, після якої домашній улюбленець повернувся до активного котячого життя.
До газети «ЕХО» звернулася Надія Дмитренко, яка працює реалізатором на ринку. Вона попрохала нас розповісти незвичайну історію про захворювання і видужання котика, адже той став членом їхньої родини.
Щоб розповісти про головного героя історії, ми відправилися додому до господарки. Увійшовши до помешкання, бачимо великого сірого кота, який енергійно бігає по коридору та зустрічає нас живим розумним поглядом. Господар Іван Бандій заводить нас на кухню і запрошує сідати. Із західноукраїнським акцентом, дивлячись на домашнього улюбленця, стверджує:
— Левко хіба що не говорить… А так — як людина!
На третій день після операції зловив мишу
Починає розповідати Надія Дмитренко:
— Котика ми взяли в дочки ще зовсім маленьким. От він у нас ріс так до трьох місяців. І бачимо, що якийсь він в’ялий і невеселий став. І почав страшенно кахикати. Пішли ж у ветлікарню з котом, а там ветлікарів потрібних не було. Дали там нам номер телефону ветлікаря. Приїхав на початку шостої Олександр Муковоз. Ми описали стан Левка. І питаємося:
— А що ж то може бути?
Олександр Володимирович відповідає:
— Ну, Бог його зна. Можливо, глисти або кістка в горлі.
Як виявилося ні те, ні інше. Обдивився він кота, помацав його і сказав:
— Потрібно робити операцію. Інакше може померти. І пояснив:
— У вашого Левка копростаз — закупорка кишечника. Ви давали рибу котові?
— Так, давали — відповідаємо.
— Ну, а тепер від того, що луска і кістки риби в кишечнику не переробляються і взялися кульками, то і виникла отака проблема. Рибу можна давати котові тільки в перевареному вигляді.
Господарі питали про ризик смерті Левка. Ветлікар сказав, що все залежатиме від того, наскільки сильне у тварини серце. Якщо міцне, то переживе.
— Ми подумали, зважили і, Боже ж, згодилися. І отут, на кухні, почали готуватися до операції, — розповідає далі господиня. — Кіт тоді важив 3,5 кілограми. І от на його вагу Олександр Володимирович розрахував дозу наркозу, яку і вкололи Левкові. Операція почалася десь без двадцяти шість. Кота поклали спиною на дошку і прив’язали за лапи. Потрібен був асистент. Чоловік погодився асистувати. А мене в той час усю трусило, я плакала і пішла в дальню кімнату, бо не могла на те все дивитися. Та чоловік сам не витримав того довго, як кота розрізали і перебирали його кишечки перед його очима… Він сам розплакався та пішов у іншу кімнату. Погодився допомогти асистувати знайомий Богдан Китайгора. Близько двох годин тривала операція. За цей час в нашого котика видалили 11 кульок по 1-2 сантиметри. У Левка двічі зупинялося серце і йому його запускали. Наклали 18 швів. Ми добряче перенервували з чоловіком за той час. Після того ми кота поклали в корито, щоб він не впав. О 4-ій годині ранку прокидаюся від того, що чую, як нявчить Левко. Він прийшов до мене на ліжко і ліг та заснув одразу. Він ще відходив від наркозу. Другий раз він заліз на ліжко чоловіка і знову заснув.
І так було десь два дні. А потім вранці прийшов, збудив і давай ходити по хаті потихеньку зі мною. На третій день після операції він умудрився зловити мишу. Ми, звісно, забрали. Щоб бува не з’їв, бо йому такого не можна було.
«Спимо морда до морди»
Я йому варила вівсяні пластівці з глюкозою, перетирала. І давала десь кубик шприца, а потім два. І так поступово збільшувала порції. Ще перетирала жовток з яйця і те ж давала. Кіт швидко видужував — 5 швів Левко сам зняв, а 13 інших зняв через 10 днів Олександр Володимирович.
Запитую жінку, чи лишився слід від розрізу? Надія Дмитренко з чоловіком повертають кота і показують, що був розріз на увесь живіт. Щоправда, шраму практично немає.
— Отож, кажуть: заживе, як на котові, — щасливо посміхаються господарі, — от і зажило!
— На сьогодні він усе їсть, — відмічає Іван Бандій. А Надія Дмитренко додає:
— Рибу тільки варимо перед тим, як давати. Купуємо йому сир, молоко, холодець варимо. Він у нас трохи балуваний, бо ми його дуже любимо. Може попрохати їсти вимогливим нявканням серед ночі, приміром. Спить біля мене тільки. Я, буває, відвертаюся спиною від нього, а він перестрибує, щоб я була повернута до нього лицем. Любить, щоб «морда до морди» тільки була, — сміється.
Доки господарка розповідала, то кіт ні хвилинки не сидів. Грався, бігав, навіть, намагався забратися в мою шапку, доки я вдягалася, щоб вийти.
Надія Петрівна підкреслює з теплотою наостанок:
— Є люди від Бога. Саме такою людиною є Олександр Муковоз, який врятував життя нашого котика. Ми йому за це дуже вдячні.
