Минулого вівторка повстанці витримали атаку тисяч спецпризначенців та солдатів внутрішніх військ і зуміли відстояти центр новітньої української революції — Майдан Незалежності.
Чергова поїздка до Києва мала бути майже буденною, але видалася однією з найцікавіших. Наш приїзд до столиці співпав зі штурмом майдану в ніч з 10-го на 11-е грудня. Детальніше про нього — у нашому черговому репортажі.
Цього разу до столиці їдемо автомобілем. У багажнику веземо теплі речі та продукти, зібрані новосанжарцями. До Києва дістаємося вночі, близько дванадцятої. Проїхати на Майдан Незалежності або бодай дістатися Жовтневого нереально. Площу з чотирьох сторін оточують блок-пости «Беркута», внутрішніх військ та міліції. Тому доводиться залишати машину за кільцем оточення і метрів п’ятсот нести речі та продукти на собі.
У Жовтневому встигаємо здати усе на склад і розташуватися на ніч. І одразу ж чуємо команди, які лунають із коридора: «Забираємо речі! Усі залишаємо приміщення! Жінки та дівчата — перші!» Сонні люди підіймаються зі своїх місць, поспіхом одягаються, збирають сумки та рюкзаки і вибігають до коридора. Там усі вишиковуються попід стінами і за командою, по двоє, виходять у внутрішній двір Жовтневого. Жінок та дівчат скеровують до готелю «Україна». Чоловіки ж кидаються до барикади, яка перегороджує вулицю Інститутську. Туди вже підтягнулися кілька сотень бійців «Беркута» та солдат внутрішніх військ. Вони вишиковуються в лаву і починають наступ на барикаду. Повстанці стають у кілька рядів, зчіпляються руками і тримають оборону.
За кілька хвилин лінія «беркутівців» витискає оборонців за барикаду. Люди відступають, висмикуючи своїх з ряду міліції. Проте одразу ж за барикадою відступ припиняється. Повстанців усе прибуває. Рядами наперед передають будівельні каски. Це — на випадок, якщо битимуть кийками по голові. Хоча, слід зауважити, і солдати, і «беркутівці» поводяться не надто агресивно. Людей намагаються відтіснити щитами, кийків ніхто не застосовує. Щоправда, через півгодини після початку штурму десь із-за спин оборонців починає валити густий дим.
— Газ! — кричать одні.
— Димова граната! — відгукуються інші.
Перші ряди повстанців одягають на обличчя захисні марлеві маски. І ще тісніше змикають ряди. За спинами «Беркута» чути звук пилки — там розбираються барикади. За командою ряд бійців починає тиснути на людей.
— Р-р-раз! Р-р-раз! Р-р-раз!
Лінія захисту подається трохи назад, але потім вирівнюється.
— Тримати! — лунає над Інститутською. Люди упираються ногами у слизьку від снігу бруківку. І зупиняють наступ «Беркута».
У цей час зі сцени розповідають про те, що штурм Майдану розпочався одразу з усіх сторін. Значні сили «Беркута» та міліції стягнуті до КМДА та Будинку профспілок. Зрозуміло, що силовики хочуть цієї ночі «зачистити» Майдан. Простежується послідовність у діях президента Януковича. Удень він влаштовує круглі столи, запевняє представників Європи та США, що мітингувальників ніхто чіпати не буде. Але тільки наступає ніч, якийсь інший дядько — звісно ж, не президент — дає команду силою згорнути весь Майдан. І потім, звичайно, поставити каток і «йолку». На радість киянам.
Протистояння «Беркута» та мітингувальників триває кілька годин. За цей час силовикам не вдається просунутися вперед навіть на кілька метрів. А до повстанців долучаються все нові та нові сили. Кияни, розбуджені посеред ночі, сідають у власні машини чи таксі і їдуть до Майдану Незалежності рятувати центр революції від розгону. Уже за деякий час стає зрозуміло: розштовхати таку масу людей «Беркут» просто не в змозі. Бійці відступають дещо назад. При цьому гублять у масі мітингувальників кільканадцять солдатів внутрішніх військ. Ті злякано затуляються щитами, очікуючи нападу «лютих» революціонерів. Проте їх ніхто не б’є. Солдатам влаштовують вільний коридор, яким пропускають до своїх.
— Біжіть, біжіть! — підбадьорюють мітингувальники. І передають солдатам щити, які дехто з них загубив у натовпі.
Близько шостої ранку «Беркут» припиняє спроби атак на шеренги мітингувальників. Приблизно у цей час на передовій з’являються Кличко, Тягнибок та Луценко.
— Робимо буферну зону! — голосно кричить політик-боксер. І ряди мітингувальників та «Беркуту» розходяться, як море перед Мойсеєм.
Ще годину чи дві сторони стоять одна проти одної без прямого контакту. Майданівці закликають міліціонерів переходити на їх сторону. Ті переважно відмовчуються. Зі сцени тим часом тривожно повідомляють, що силовики штурмують Будинок профспілок. Утім, і там зазнають невдачі.
Ранок Майдан зустрічає стривоженим, але непереможеним. Зібраних міліціонерів та «Беркута» просто не вистачило для розгону великої маси людей. Якби спецназу дозволили застосовувати кийки, результат міг би бути іншим. Проте такої команди, на щастя, не було.
До обіду в різних частинах Хрещатика ще переминалися з ноги на ногу змерзлі та зголоднілі міліціонери і спецпризначенці. Потім не стало і їх. Натомість мітингувальники, використавши підручний матеріал — сніг, звели на місці зруйнованих нові, ще вищі, барикади. Цей бій за Майдан виграли його учасники. І відстояли своє право на мирний протест. Проте чи надовго? Майдан стоїть і насторожено чекає. Тут так само співають пісень із Русланою, танцюють під «Океан Ельзи» і скандують «Слава Україні!». Проте касок далеко ніхто не ховає. Адже кожен розуміє: наступної ночі вони можуть прийти знову.
