92-річний житель Правобережної Сокілки, як і більшість його земляків, живе в негазифікованому селі. Хоча урочистості з приводу пуску газу в цей населений пункт відбулися ще півроку тому.
Петро Гончар один із тих кількох десятків нині живих мешканців Кобеляцького району, котрі заслужили почесне звання солдатів-переможців. Йому — 92 роки. Він брав участь у бойових діях під час Другої світової війни. Війна закінчилась. Після неї Петро Гончар багато десятиліть працював, розбудовуючи те, що називається народним господарством. Дожив до пенсії. Але ніяк не може дожити до газифікації рідної для нього Правобережної Сокілки.
Петро Гончар категорично відмовився фотографуватись. Сказав: «Мені стидно. Мене ж весь район знає». Хоча знімок би вийшов вражаючий. Ветеран практично весь час лежить. Лежить на холодній лежанці, одягнутий у ватяні штани, куфайку і шапку. У хаті дуже холодно. Сил, щоб розтопити пічку дровами, у чоловіка вже немає. Він лише чекає, коли прийде соціальний працівник і протопить його оселю.
За кілька тисяч кілометрів від Правобережної Сокілки доживають віку солдати, яких Петро Гончар переміг. Вони живуть у Німеччині. У державі, яка програла ту війну, найбільш кровопролитну і руйнівну. Ті солдати не знають, що таке пільги і субсидії. Не знають, що таке урочистості з приводу запаленого «блакитного вогника». Їм це не потрібно. Їм не дарять квіти держслужбовці раз на рік. Керівники місцевих громад не приносять продуктові набори. Колишнім німецьким солдатам усе це не потрібно. Вони отримують достойну пенсію і спокійно доживають свого віку. Держава Німеччина визнала свою поразку і провину в тій війні. І навіть заплатила багатомільярдні компенсації іншим державам і окремим громадянам. А потім, здолавши післявоєнну руїну, почала стрімко розвиватись.
…Якщо зараз зайти в оселю Петра Гончара, глянути, у яких умовах він живе, то мимоволі виникає думка: «А хто ж у тій війні переміг?»
Відсвяткували і забули
19 липня в Правобереженій Сокілці відбулось щось на зразок свята. Від закінчення Великої Вітчизняної війни минуло вже 68 років, а в Україні й до цього часу продовжують вважати знаменною подією банальний пуск газу. Приїхали чиновники з району та області, запросили журналістів. Урочисто запалили «блакитний вогник», засмажили яєчню і до яєчні. Випили і закусили. Говорили багато гарних слів.
«Газифікація Правобережної Сокілки — це ще один приклад реалізації успішної політики Президента України Віктора Януковича, в основі якої — заможне і комфортне життя кожного українця та в першу чергу — створення належних побутових умов для проживання у сільській місцевості. Однією з таких умов є газифікація населених пунктів», — зазначила Олена Адамович...
Привітав жителів даної територіальної громади і голова райдержадміністрації Анатолій Таранушич «…працювати на покращення життя людей — це найголовніший обов’язок влади. Варто зазначити, що це — не порожні слова, а підтвердження того, що виконуючи свої обіцянки, влада конкретними справами доводить, що вона працює з людьми і для людей. Свідченням цього є сьогоднішня подія…». Крім того, керівник району дещо згадав історію, адже Кобеляччину розпочали газифікувати ще у 90-х роках та чомусь ні в кого саме до цього села не доходили руки. (Цитата з газети «Село Полтавське»).
Потім усі роз’їхались. З тієї «знаменної» дати минуло півроку. Газифікованими й до сьогоднішнього дня залишаються лише чотири хати в селі. А в кооператив із газифікації кілька років тому записались три десятки жителів. Усі інші продовжують чекати і сподіватись. Роботи з газифікації Правобережної Сокілки таки продовжуються. Але ведуться вони «як мокре горить».
Людмила Костянтинівна, жителька Правобережної Сокілки, розповідає: «Казали нам старші люди: не заводьтеся з тим газом, його не проведуть. Видно, праві вони були. Ми вже заплатили майже по 6 тисяч гривень за проекти, матеріали, роботи. «Добробут», спасибі йому, 100 тисяч дав. А газу все немає й немає. Хлопці-газовики появляються, трактор канаву риє. Але ж коли все закінчиться — ні ми, ні вони не знають».
Людмила Василівна постійно пише листи у всі інстанції. Додзвонилась навіть на президентську «гарячу» лінію. Але конкретної, чіткої відповіді щодо термінів завершення газифікації Сокілки вона за 6 місяців не отримала. Каже: «Напевне, ото в липні як «відсвяткували», так про нас і забули».
Доки стаття готувалась до друку, Людмилі Капустянській надійшла відповідь із «Полтавагаз», підписана головою правління Ростиславом Гринчаком. Цитуємо: «ПАТ «Полтавагаз» розглянуто Ваше звернення до обласного контакт-центру щодо закінчення робіт із газифікації села Правобережна Сокілка Кобеляцького району Полтавської області. По суті питання повідомляємо наступне. Підвідний та розподільчий газопроводи для газопостачання села Правобережна Сокілка не введені в експлуатацію у зв’язку з відсутністю фінансування будівництва».
Така відповідь викликала ще більше запитань. Ось деякі з них: «А як тоді опалюються 4 будинки у Правобережній Сокілці? На якій підставі подається газ на об’єкт, який не введений у експлуатацію? Як люди платять за газ? І хто буде відповідати, якщо раптом, не дай Боже, станеться якась аварія?» А головне, що так і не зрозуміло, коли ж з’являться гроші й у Сокілці закінчиться справжня, а не бутафорська газифікація?
Петро Маник, начальник Кобеляцького міжрегіонального управління з експлуатації газового господарства, радить не драматизувати ситуацію і не нагнітати зайві пристрасті. Петро Васильович пояснює: «Наведена відповідь має дещо загальний характер. Я ж поясню ситуацію детальніше. По-перше, газопроводи введені в експлуатацію. У тій частині, де роботи завершені. Усі відповідні документи знаходяться у нас в архіві. Повірте, ніхто б не наважився пустити газ без належної документації. Це ж дуже серйозно. По-друге, я сподіваюся, що гроші для завершення будівництва ми таки отримаємо за допомогою народного депутата Олексія Лелюка».
За словами Петра Васильовича, для завершення всіх видів робіт потрібно ще майже 440 тисяч гривень. Їх немає ні в обласному, ні, тим більше, у районному бюджетах. Зараз Олексій Лелюк та перші особи облдержадміністрації написали листи у Міністерство фінансів. У них вони просять «перекинути» на газогін частину коштів, що планували виділити на ремонт пологового відділення Кобеляцької ЦРЛ. І є значна ймовірність, що це питання буде вирішене на користь Правобережної Сокілки.
А взагалі, ситуація з отакими «торжественими» пусками газу є типовою. Пресу запрошують, яєчню смажать, а потім ще кілька років думають, як усе завершити. Так було і у Світлогірському, і у Брачківці. Щось схоже відбувається зараз і у Правобережній Сокілці. Так було при «помаранчевих», так працюють і «біло-блакитні». Кольори влади змінюються, підходи до вирішення суто економічних питань залишаються схожими: максимум «показухи» і політики.
Регіонали гостро і конструктивно критикували Юлію Тимошенко за безсистемність у діях і ручне управління економікою. Прийшли до влади і ніби під кальку копіюють «піпірєдників». Азаров тарифи на воду в містах і селах установлює, Лелюк гроші з одного об’єкта на інший перекидає.
І все нібито для людей. Чого ж тоді солдати-переможці й до цього часу мерзнуть, як в окопах під Сталінградом?
На фото: канава є, а газу немає.
