Днями до редакції надійшла обнадійлива інформація щодо завершення процесу газифікації одного з сіл Кобеляцького району.
Петро Маник, начальник міжрайонного управління з експлуатації газового господарства, розповів, що минулого тижня в облдержадміністрацію зателефонували з Міністерства фінансів України і повідомили, що вони затвердили зміну цільового призначення субвенцій із державного бюджету. Простіше кажучи, гроші, які мали використати на інші цілі, направлять на оплату робіт із газифікації Правобережної Сокілки. Тамтешній сільський голова Олександр Вусатий завершує оформлення відповідних документів.
Також Петро Васильович повідомив, що обласне керівництво «Полтавагаз» надало згоду на пуск газу. І вже на цьому тижні має відбутися випробування лінії.
Цілком можливо, що коли читачі отримають цей номер газети, у кількох десятках осель мешканців Правобережної Сокілки запрацює газове опалення. І Петро Гончар, про якого йшла мова у попередній публікації щодо проблем із газифікацією села, зможе зняти з себе шапку та куфайку.
Усе це, безумовно, добре. Та проблему з авральним перерозподіленням бюджетів усіх рівнів ця подія аж ніяк не вирішує. Як не вирішує і проблем із показушними пусками газу, води, електричної енергії без завершення фінансування і оформлення всіх необхідних документів. Хоча питання з «показухою» можна раз і назавжди закрити. Для цього потрібно при хронометражі всіх отих пусків застосовувати армійський принцип. Усі, хто служив в армії і бігав марш-кидок, знають, як там фіксують результати. Секундомір зупиняють, коли до фінішу добереться не перший, а останній солдат. Ось тоді вважається, що взвод чи рота марш-кидок закінчили.
