Саме ці люди, представники саме цих видів спорту, на нашу думку, досягли найбільших успіхів протягом року, що минає.
Напевне, саме в розділі спортивних досягнень найлегше об’єктивно відзначити людей і події, які можуть претендувати на звання кращих. Тут критерії оцінки є досить простими і зрозумілими та найменше залежать від суб’єктивних факторів. Найшвидше пробіг, найбільше підняв, усіх поборов — отримай приз чи відзнаку як найкращий. Безумовно, дуже важливе, практично вирішальне значення має і рівень змагань, у яких брав участь спортсмен. Наприклад, один за рік може виграти кілька десятків районних спартакіад, а інший здобуде лише одну нагороду — золото Олімпіади.
Отже, хто в Кобеляцькому районі протягом 2013‑го року вигравав змагання державного і міжнародного рівнів? Хто зробив свій внесок у примноження спортивної слави Кобеляччини?
На щастя, у цій сфері суспільного життя в Кобеляцькому районі є конкуренція. Та все ж, найбільших спортивних висот за рік, що минув, на наш погляд, досягли місцеві армреслери та спортингісти. Армспорт — це боротьба на руках, спортинг — різновид стрільби з гладкоствольної рушниці. Якщо переходити на персональні досягнення, то тут потрібно відзначити Маринку Левченко та Анатолія Близнюка.
180 із 200, 25 із 25
Анатолій Федорович у 2013‑му році виграв два найпрестижніші серед українських стрільців турніри. Спочатку він здобув Кубок України з великого спортингу. А восени переміг на змаганнях, де визначали найвлучнішого в компакт-спортингу. Два кубки України за один рік приїхали в Кобеляцький район. Таке, відверто кажучи, не часто буває.
Під час змагань за Кубок України з компакт-спортингу Анатолій Близнюк продемонстрував неабияку холоднокровність і силу духу. До останньої серії пострілів він ішов на третьому місці, поступаючись Джиммі Вахрушеву та Андрію Кравцову. Для того, щоб наздогнати суперників, Анатолію було необхідно показати абсолютний результат, уразивши всі 25 мішеней. І він це зробив. У результаті судді зафіксували, що одразу троє спортсменів — Вахрушев, Кравцов і Близнюк вибили 180 очок із 200 можливих. Це — один із кращих результатів за всю історію спортингу в Україні. А випадок, коли три спортсмени одночасно вибили 180 очок, узагалі є унікальним. Була призначена перестрілка за перше місце. Найміцнішими виявились нерви в нашого земляка. До речі, цей результат відповідає нормативу майстра спорту міжнародного класу. Та його потрібно виконати на міжнародних змаганнях. Отже, у Близнюка залишається стимул для зростання.
Крім особистого трофею, Анатолій Близнюк разом із іншим кобелячанином Василем Бєляєвим та кримчанином Джиммі Вахрушевим виграли Кубок України серед команд. Бєляєв, як завжди, не мав собі рівних у змаганнях серед ветеранів. Таким чином, кобеляцькі стрільці вчергове підтвердили свій статус найвлучніших в Україні.
Їй краще в руки не попадатись
На думку редакції тижневики «ЕХО», на звання «Спортсмен року» заслуговує Марина Левченко, яка за цей рік стала двократною чемпіонкою світу.
Марині лише 21 рік. Та сьогодні вона вже є чемпіонкою та призеркою Чемпіонатів України серед юніорок 2010-2013 років у ваговій категорії п’ятдесят кілограмів. А цього року спортсменка виборола перше місце на Чемпіонаті України, Європи і світу серед юніорок до 21 року. Також вона є переможцем Кубку України серед дорослих у ваговій категорії до п’ятдесяти кілограмів та нещодавно зайняла друге місце серед студенток у ваговій категорії до 55 кілограмів.
Марина розповіла журналістам «ЕХО», що почала займатися цим видом спорту лише чотири роки тому. Сьогодні тренується не часто, бо навчається в одному з полтавських університетів. І суміщати навчання та тренування дівчині не вдається. У основному, вона інтенсивно тренується перед змаганнями.
Ми поцікавилися, чи траплялися зі спортсменкою якісь курйозні випадки під час виступів. Дівчина згадала один. Та не дуже хотіла про нього розповідати. Та все ж таки ми її вмовили.
— Три роки тому я брала участь у відкритті одного спортивного залу в Полтаві, — згадує Марина. — Нам запропонували зробити показовий виступ серед дівчат у абсолютній ваговій категорії. Моїй суперниці, здається, було на той час 20 років. Зате вага в неї була більше 70 кілограмів. При моїх — 50. Та під час змагань так трапилось, що я їй зламала руку. Тому ви розумієте, чому мені згадувати про цей випадок не дуже приємно.
Надалі Марина Левченко планує продовжувати займатися спортом.
— Далі в мене немає іншого виходу як брати участь у змаганнях в необмеженій віковій категорії. Проте конкретних планів ще немає. Та і раніше я не збиралася вигравати. Я впевнена, якби не настанови мого тренера Артема Письмака, то я точно б не стала чемпіонкою Європи та світу, — підсумувала спортсменка.
