Протягом 2013-го року, як і роком раніше, беззаперечними лідерами на політичному полі Кобеляцького району були Партія регіонів та голова райдержадміністрації Анатолій Таранушич.
Ті, хто читав «ЕХО» у 2012-му році, пам’ятають, що саме тоді редакція започаткувала номінацію «Політик року». А також — «Спортсмен року», «Благодійність року» і так далі, і тому подібне. Безумовно, судження авторів «ЕХО» про те, хто ж був кращим у районі в політиці, спорті, громадській роботі чи у створенні скандалів, є досить суб’єктивними. Та зрештою, практично все у цьому житті важко піддається об’єктивному аналізу. Навіть кращого аграрія й то важко визначити. Адже землі за якістю в людей — різні, погодні умови теж можуть відрізнятися та й інші фактори відіграють свою роль.
Ну, а в політиці факторів цих — десятки, якщо не сотні. Починаючи від політичних симпатій автора-визначальника і закінчуючи станом здоров’я того, хто номінується на звання кращого. Та все ж, зважаючи на те, що минулорічні потуги редакції викликали інтерес у читачів, ми вирішили їх продовжити. І ось, що в нас виходить.
А виходить таке, що за 2013-й рік ситуація на політичній арені Кобеляцького району практично не змінилась. Як і в році 2012-ому, попереду Анатолій Таранушич із вітальними промовами. А за його спиною — опозиція квіти несе. Щоб «батькові» їх передати. При нагоді. Але по першому його велінню.
Дійсно, за 2013-й рік голова РДА Анатолій Таранушич учергове не дав підстави сумніватися в тому, що саме він керує районом одноосібно і повновладно. Так, є в нас районна рада, є інші органи місцевого самоврядування, є служби, які нібито голові РДА не підпорядковані, але… Але остаточні і головні рішення приймаються в одному кабінеті. І завадити їх втіленню в життя може один-єдиний суб’єктивний фактор — спротив якоїсь громади. Тут, знову ж потрібно віддати належне Анатолію Олексійовичу, «на рожон» він не лізе і «через коліно» на ламає.
Безумовно, далеко не всім (у тому числі й автору цих рядків) подобаються такі методи керівництва як районом, так і державою. Але ж потрібно розуміти, що, напевне, такі завдання і методи «освячені» аж на самому «верху» виконавчої влади, а по-друге, при владі нині знаходяться люди, які лише так і вміють керувати. Анатолій Таранушич, як і більшість осіб, котрі займають аналогічні посади, сформувався як керівник у радянсько-комсомольські часи. А хто зараз у державі «рулить»? Правильно — радянсько-комсомольська номенклатура. Змінились тільки кольори партквитків і матеріальні статки керівників і до них наближених.
Отже, що маємо, якщо без лірики. Обіцянки свої Таранушич виконував, у скандали не влипав, достовірної інформації про якісь «відкати» чи інші корупційні діяння, пов’язані з його прізвищем, відсутні. Лідер? Безсумнівно!
Не менш упевнено втримує лідерські позиції і Партія регіонів. Попри той факт, що вона ніколи не перемагала на виборах у Кобеляцькому районі. Але дуже хоче цього досягти. Узагалі, «регіонали» (як у державі, так і в Кобеляцькому районі) «рулять» лише завдяки одному чиннику. Це, якщо не брати до уваги гроші. Та в «Батьківщину» (у свій час) теж немало грошей «вкидали». І що? Самі знаєте, що. Та повернемось до вирішального чинника. «Регіонали» дійсно прагнули влади, на відміну від своїх опонентів. І вони її отримали. Автору цієї статті лише протягом досить короткого періоду доводилось бачити «регіоналів» розгубленими. Це було «на зорі» президенства Ющенка. Грошей їм тоді не давали, а посади правдами і неправдами забирали. Але нічого — пересиділи, перетерпіли. Як у тій китайській приказці: «Не знаєш, що робити? Тоді сиди на порозі свого будинку і побачиш, як повз нього пронесуть труп твого ворога». І таки ж пронесли труп. І не один, і не два.
Зараз кобеляцькі «регіонали», як і їх колеги в Україні, посилено готуються до президентських виборів. Безумовно, де-юре виборчі перегони ще нескоро стартують. Але де-факто вони не закінчуються ніколи. Саме тому, щось на зразок виборчого штабу в Кобеляцькому районі діє. Штаб, точніше проектно-аналітичну групу, очолює голова Кобеляцької районної ради Юрій Тагадюк. А відповідальними особами призначені керівники найбільших і найпотужніших відділів райдержадміністрації та районної ради. Усіх прізвищ ми не знаємо. Точно відомо, що в процесі беруть участь спеціаліст райради Анатолій Кучеренко і завідуючий відділом у справах сім’ї, молоді та спорту РДА Віталій Детюк. У всякому випадку, саме вони були помічені при відправці «екскурсантів» у Київ на період функціонування Антимайдану.
Тобто, знову ж «регіонали», прийнявши у свої лави майже всіх керівників і керівничків у районі, і надалі збираються боротися за утримання влади.
А що ж інші?
Питання з уже відомою відповіддю. Інші, тобто опозиція, або на підтанцьовках, або чекають, коли мимо пронесуть труп.
Про «фронтобать» чи «батькофронт» — гібрид двох, колись перспективних політичних проектів, уже якось і говорити не хочеться. Лідер — у тюрмі, грошей немає, ідей немає, указівки зверху відсутні. Печаль, та й годі. Залишається, хіба що квіти за головою РДА носити.
Є ще в Кобеляцькому районі «УДАР». Там може й не так печально, але не менш туманно. В «УДАРі» усі чогось чекають, займаючись якоюсь малопомітною і малопотрібною громадською роботою. Наприклад, догляд за недобудованою альтанкою в Кобеляках. Ні, зберігати споруду — це, у цілому, добре. Але владу так не беруть.
Та «УДАР» може різко змінитися. Припустимо, «великі дядьки» вирішать, що саме Кличко буде опонувати Януковичу в 2015-му. То на районах ураз з’являться і гроші, і ідеї.
Є ще «Свобода». Вона діє найбільш активно і послідовно. І ледве не єдина в районі демонструє дії, які притаманні справжній опозиції. «Свобода» критикує, виступає, збирає мітинги. А головне — не боїться. До складу «Свободи» уже «мігрували» найбільш революційно налаштовані депутати райради від інших політичних проектів.
Відсутність страху і бажання діяти, безумовно, є необхідними складовими для того, щоб колись стати владою. А ось у всьому іншому «свободівці», у порівнянні з «регіоналами», виглядають справжніми «пацанами». Як і всі інші «тіпа» опозиціонери.
Наведу приклад. Нещодавно прийняли на мітингах у Кобеляках кілька резолюцій. У них щось чи то просили, чи вимагали від Президента і Кабміну. Потім передали ті резолюції у міську раду і… І благополучно про них забули. Ну, а депутати, не менш благополучно, прийняли ті резолюції до відома. І все. Як кажуть, і вовки ситі, і вівці цілі. А якби всі ті мітингарі та прийшли на сесії міської й інших рад, та вчинили дозволений законом тиск на депутатів, та добилися не «прийняття до відома», а прийняття рішення, ото була б боротьба за владу. Так, це рішення було б негайно опротестоване прокурором і скасоване судом. Але політичну перемогу опозиція здобула б.
А так… Так «регіонали» можуть спокійно готуватись до виборів. Бажаючих по-справжньому зазіхнути на владу, крім них самих, поки що — не видно.
