У Марка Твена є невелике оповідання «Подорож капітана Стормфілда в рай». Головний герой потрапляє в потойбічний світ, у місце, де зібрані найкращі, найдостойніші люди з тих, хто жив на планеті Земля. І там перед ним відкриваються несподівані речі. Він із подивом для себе виявляє, що в тому світі, кращому та ідеальному, найбільше почестей перепадає зовсім не тим людям, котрі були найшановнішими та найвідомішими в земному житті. Поряд із пророками та патріархами, поетами і письменниками перші місця займають не Будда і не Заратустра, не Гомер і не Шекспір, а якісь теслі, муляри та навіть коновали. Дійсно, об’єктивний і безпристрасний суддя визначає, що саме вони були найкращими у своїй іпостасі. Просто їх думок і висловів не чули, їх віршів не читали і не цінили. А найбільших земних почестей удостоїлися люди, які стали знаменитими і шанованими в силу обставин. І лише в раю всі були розставлені по своїх справжніх, а не надуманих місцях.
Згадати прекрасне оповідання Марка Твена примусив випадок із реального життя. Нікому невідомій і зовсім не «заслуженій» дівчині Марині з Кунівки допомагає лікуватися благодійник. Чоловік привозить гроші і подарунки. А потім зникає, не називаючи своє ім’я. Дівчина навіть не знає, кому подякувати через газету.
Це лише один випадок. А скільки їх таких, безіменних благодійників, людей, які творять справжнє Добро. Одні, не чекаючи публічного визнання, допомагають іншим вилікуватись. Десятки безіменних бабусь у Кобеляках, Біликах, Царичанці і Санжарах жертвують крихти зі своєї мізерної пенсії для того, щоб прогодувати бездоглядних собак і котів. Ще хтось протягом десятиліть, долаючи щодня власну лінь, байдужість і втому, доглядає безпомічних паралізованих родичів. Імена цих людей, можливо, ніколи не будуть не те, що визнані, а навіть названі в цьому житті. Вони не перерізають стрічки на відкритті якихось об’єктів, не виступають із трибуни. Їх портрети не висять на дошках пошани і не красуються на перших сторінках газети. Але вони, ці люди, — справжні герої. Непомітні, а від того ще більш справжні. Адже їх подвиг неможливо оцінити словами, грошима, виміряти у джоулях чи кілограмах. Один будує церкву за мільйон із украденого мільярда, а другий віддає половину тисячної пенсії, щоб купити кісток голодним собакам. І хто з них важливіший та достойніший? Напевне, не нам визначати.
Не знаю, чи читали ці непомітні герої Марка Твена. Не знаю, до якої конфесії вони належать і чи взагалі ходять у церкву. Але вони є. А, можливо, це саме ви?
