14 січня у Новосанжарській музичній школі проходило різдвяне свято за участю фольклорного дуету «Радослав», який не тільки порадував гостей свята народними піснями, а й поділився цікавими фактами про наші давні звичаї та традиції.
О 14:00 почався різдвяний захід. Представила дует «Радослав» бібліотекар ЦРБ Тамара Паттієва і одразу ж передала слово головним учасникам свята — Віталію Тарасюку та Маргариті Борисенко, які, власне, і є учасниками гурту. Соліст одразу зазначив:
— Ми не тільки хочемо вам розповісти про давні звичаї різдвяних свят нашого народу, а й хочемо торкнутися інших дат та звичаїв у році. Пісні, які ми виконуватимемо, прийшли до нас із Київської Русі, з козацьких часів.
Одразу після цього артисти виконують колядку, яка була записана на Полтавщині. Співають без музичного супроводу, як і всі наступні пісні. Грають легко нотами. Люди дуже уважно слухають, і лише голоси солістів заповнюють зал. Після закінчення співу Віталій розповідає про історію цієї цікавої, заворожуючої пісні, бо слова у ній були досить незнайомими:
- Йоусінь, Таусінь - це слова, які означають початок. Можливо, це була назва якогось божества.
Також соліст пояснює присутнім, що наш народ не просто складав пісні, а розповідав, що і як люди робили свого часу. Пісні виконувалися довгі, могли співатися 5-10, а то й 20 хвилин, саме тому дует заспівуватиме лише по куплетові пісень, бо на виконання повних версій елементарно не вистачить часу.
Виконавець розповів, що українці, як їхали дорогою, співали стовпових пісень. Там, де закінчувався стовпець, то там і повертали. Цікаво, що наш народ присвячував колядки не тільки господарям, а й тваринам, дворам. Щоб засвідчити сказане, дует заспівав різдвяну пісню, яка співалася пасіці, бджолам.
Після цього Віталій Тарасюк розповів і про відмінності такого народного давнього співу від сучасного:
— По-перше, пісня виконується у стилі «як говориш, так і співаєш». Потрібно мати велику майстерність співу тих бабусь, які не можуть відрізнити «до» від «ре». Знаходилися професійні співаки, які прагнули повторити ці давні пісні, але їм заважала саме оця музична база. По-друге, це можливість імпровізації, яка в сучасному виконанні пісень відсутня, бо потрібна точність виконання. Я скільки разів співав і кожного разу в мене виходить це по-різному, бо ти завжди маєш площу для творчого прояву. Усі пісні є своєрідним спілкуванням з богом.
Віталій також зауважив, що хори — це наслідок салонної європейської культури, яка суттєво відрізняється від нашої рідної та древньої манери співу. І зауважив:
— Нам звикли показувати талант-шоу, у яких сто чоловік слухає, а один співає. У фольклорному давньому співі не було такого. Він був створений для того, щоб кожен міг брати в ньому участь. Подібне явище в нас можна було ще спостерігати до ХХ століття. Виявляється, існує систему штрафів, яка забороняє співати в той чи інший час, щоб, приміром, не порушувати спокій. Так поступово почалося забуття справжнього фольклорного співу. Наразі нам насаджують споживацьку систему, — стверджує Віталій Тарасюк.
Між цікавими розповідями солісти співають давніх весняних, весільних, купальських пісень, демонструючи наочно розказане. Вмикають короткі сюжети за допомогою проектора, які доповнюють картину. Потім розповідають про важливість одягу в нашому житті. Зокрема, про те, що вишивка на ньому для наших пращурів служила оберегом. Він бере руку солістки Маргарити Борисенко і показує широке полотно вишитого рукава:
— Це вишивка у стилі «древо життя», яка була знайдена у ХІХ столітті. Вона, за віруваннями наших предків, має магічні та оберігаючі сили. До речі, вишивка гладдю — найдревніша.
Віталій Тарасюк також зазначив, що 99 відсотків наших звичаїв та традицій сформувалися ще в дохристиянський час.
Проспівавши ще кілька пісень, виконавці вклоняються. Гості дякують «Радославу» за виступ та пізнавальну інформацію щедрими оплесками. Тамара Паттієва підсумовує незвичайну зустріч:
— Певно, неоднозначне враження у вас склалося про цей захід. Але нам важливо знати своє минуле, адже мало вдягти вишиванку і вважати себе справжнім патріотом. Ще й необхідно знати, що ця вишиванка значила для наших предків, свою історію, щоб бути гідним цього звання.
