Весна. Перші промінчики сонця, пробиваючись крізь вікно, змушують хоч на хвилину забути про всі проблеми і не засиджуватись удома. А за вікном безкінечні потоки машин та перехожих. І всі поспішають у якихось щоденних, буденних справах...
Тим часом російські окупанти, виставивши жінок та дітей живим щитом попереду автоматів, штурмують наші військові частини в Криму. Та здається, що ця реальність десь далеко, за сімсот кілометрів від нас. І для багатьох українців усе залишилося, як і раніше. Яка війна, коли ніхто не стріляє, танки не перемелюють асфальт міських доріг, а літаки не скидають бомби? Та військові дії тривають. Час від часу вони нагадує про себе потужною військовою технікою та зброєю, яку провозять через наше місто в невідомому напрямку. Деякі кобелячани вітають українських військових та вигукують їм слова підтримки. А хтось налякано дістає з кишені телефон і фільмує все на відео.
Тим часом тисячі небайдужих збирають гроші, речі та харчі для нашої армії. У військкоматах формуються черги добровольців, готових стати на захист своєї держави. Хтось збирає гроші на бронежилети для військових, хтось допомагає біженцям із Криму, а дехто записує зворушливі відео та пересилає слова вдячності нашим армійцям.
Мені здається, що за цих обставин дні пролітають просто блискавично. Для мене вони проходять в очікуванні останніх новин. Ця звичка, до речі, з’явилась не так давно. Особливо вона загострюється вечорами. Можливо, кількамісячні події в Україні навчили мене чекати від ночі страшних новин. Чотири місяці — як чотири сезони якогось трилера. Із серії в серію тебе щоразу переносить у нову реальність.
І сьогодні просто немає місця для апатії! Кожен може зробити свій маленький вклад у одну, спільну справу. Ми мусимо об’єднатись заради однієї мети. Адже по той бік східного кордону стоїть хоч і братній народ, але озброєний до зубів. І найстрашніше те, що він справді готовий стріляти. Бо образи якихось страшних бандерівців та націоналістів не один день вбивали в їхню свідомість.
Та, звісно, колись усе стане на свої місця. І ці страшні події нам лише потрібно пережити. Тільки разом, об’єднавши свої сили.
