Те, що російські війська в повній мірі окупували Автономну Республіку Крим, уже давно не новина. Так само не є новою інформація про те, в якому стані зараз знаходяться військові частини в Україні.
Протягом усіх років незалежності найвищі керманичі держави чи то з подачі Кремля, чи з власної незрозумілої ініціативи розвалювали армію: зменшувалась кількість та розкрадались цілі частини, солдати, замість того, щоб досконало вивчати воєнну справу, будували депутатам дачі і т. д. І ніхто тоді навіть уявити не міг, що в ХХІ столітті, коли панують найновіші технології та в кожного з керівників ядерних супердержав є так звана «червона кнопка» під столом, хтось на когось буде нападати, аби «відхапнути» шмат території. А тепер, коли справді «пригріло», ці всі зловживання проявилися: ворог стоїть біля воріт, а в нас бронежилетів та касок не вистачає на всіх.
Керманичі внаслідок багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин реагують на інтервенцію мляво і фактично, як з боку подивитись, не знають що робити, адже в сучасній українській армії дефіцит практично всього. Однією із найбільших надій військових зараз є прості люди, які абсолютно по всій Україні буквально за один день організували збір продовольства, медикаментів, обмундирування і т. д. Не став осторонь і наш район.
Санжари збирають «хліб для фронту»
Приватний підприємець та активіст Юлія Солодка розповіла:
— Нам зателефонували хлопці-майданівці (Ігор Нещадим, Олександр Дзюбенко, Юрій Дзюбенко) з пропозицією допомогти армії. Вони вийшли на військову частину, яка знаходиться в Миколаєві, і поцікавилися, яку допомогу ми можемо їм надати. Керівництво попросило збирати продукти, каремати, спальники, засоби особистої гігієни, нижю білизну. Ми розділилися. Хлопці поїхали в Полтаву по каремати, спальники, а я взяла на себе відповідальність за збір продуктів. Спочатку пройшлася по ринку, по знайомих, а далі вже запрацювало «сарафанне радіо». Із уст в уста люди передавали інформацію про те, що оголошений збір допомоги солдатам, які зараз безпосередньо охороняють кордон. Охочі відгукнулися миттєво. Те, що люди жертвують, ми перепаковуємо, відповідно підписуємо задля виключення плутанини. Хочу сказати, що люди несуть і несуть, причому, найнеобхідніше: картопля, цибуля, квашена капуста, мед, консервовані огірки й помідори, соки, гриби, шкарпетки, макарони, чай, кава, печиво, сало, цукор, вода мінеральна, туалетний папір, сірники, шоколад. А громадський активіст Віталій Глинський навіть передав рацію. Небайдужих виявилося дуже багато. Але знайшлися й такі, які і п’ять гривень не схотіли дати. Кажуть, що не вірять, що кошти підуть туди, де їх потребують. А був і такий випадок: іщла бабуся, років за сімдесят. Вона купила банку згущеного молока, а коли почула про акцію, витягла і віддала зі словами: «У мене зараз більш нічого нема. Хай хоч цим хлопці посмакують.» Зібрали завдяки небайдужим також і кошти: Бредун, Сич, Дудка, Дзюбенко, Пиліпішина, Ященко, Пудло, Нужна, Волошко, Якименко, Чуб, Скубій, Гончар, Шейн, Патієва, Бончаковська, Хоменко, Шейн, Ранюк, Сонник. Це ті люди, які відкликнулися найпершими і за чиї гроші наші активісти накупили солдатам нижньої білизни, рушників, сигарет, ліхтариків та багато іншого. Величезну допомогу також надали Сергій Бульбаха, Олександр Коба, Микола Лисенко, ТОВ «ІНВЕРТ» в особі директора Лариси Пічкар, численні підприємці Новосанжарського ринку, центральна районна аптека № 49 та велика кількість простих споживачів.
Нові Санжари — Полтава — Миколаїв
Та пожертвування ще потрібно було доправити до Миколаївської окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ збройних сил України (А0224). Саме тому в неділю 23 березня з Полтави з гуманітарною допомогою вирушила група, до якої ввійшли адвокати Обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на чолі з його директором Олександром Дзюбенком (який водночас є головою Центру народного захисту від корупції та організованої злочинності), активістами району (Ігорем Нещадимом, який надав власний автотранспорт, кореспондентом районної газети «Світлиця») та працівниками обласного телеканалу «Лтава».
У далеку дорогу трьома автомобілями ми вирушили близько третьої години ночі, після того, як довантажили ті речі, які зібрали й полтавці. Наш шлях пролягав через Кременчук та Кіровоград. Протягом 420 кілометрів, які зайняла дорога в одну сторону, ми бачили численні пости працівників ДАІ, які патрулювали разом із силовиками, одягненими у чорні каски, бронежилети та озброєними автоматами Калашникова. На кожному їхньому службовому автомобілі — прапорець держави Україна. Нашу групу зупинили один раз і то через несправність лампочки ближнього світла. Під час коротенької розмови з автоінспектором у нас поцікавилися, хто ми і куди їдемо. Ми рушили далі за одну хвилину.
Нарешті ми прибули до Миколаївської військової частини А0224. Через ґратчасті ворота одразу кидалися в очі численні БТРи, які стояли на території, та одягнені в повну амуніцію військові, які дивилися на нас, приїжджих, дещо підозріло і з недовірою. Як нам потім розповіли, такою їхня реакція була через провокацію, яка нещодавно трапилась біля частини. Декілька днів поспіль до воріт контрольно-пропускного пункту приходили одні й ті самі жінки, яких солдати навіть в обличчя вивчили: то вони представлялися матерями бійців, то дружинами, то ще кимось. Потім починали чинити провокаційні дії: старалися заблокувати частину, зламати ворота, не випускали солдатів та намагалися прорватися на військову територію. Постійно чинили психологічний тиск як на командирів, так і на солдатів. Повний безлад відбувався внаслідок таких дій. Із тисячі призваних резервістів після таких провокацій залишилося близько ста чоловік, інші, як то кажуть, «порозбігалися». Про такі провокаційні сценарії в гітлерівському стилі з використанням жінок ми вже чули із засобів масової інформації, коли російські окупанти штурмували українські військові частини в Криму, випускаючи попереду себе слабку стать та дітей, а потім беручи наших хлопців в заручники без жодного пострілу.
«Добровольці кажуть, що за Україну готові життя віддати!»
Про теперішню ситуацію в Миколаєві розмова із заступником командира військової частини Іваном Савкою.
— Через активний штурм українських частин у Криму військовим дозволили використовувати зброю. Як у Миколаєві з цим?
— Вище командування вже дало наказ при загрозі нормального функціонування військової частини та небезпеки життю військовослужбовців застосовувати зброю. Усе згідно чинного законодавства. Ми готові дати відсіч. Але тільки тоді, коли буде необхідність.
— А який настрій у бійців?
— Є багато хлопців, які настроєні дуже патріотично. Навіть добровольців вистачає, які приходять і кажуть, що за Україну готові життя віддати. Але таких небагато. Я вважаю, що основна проблема — це недостатнє військово‑патріотичне виховання молоді, на яке не звертали увагу з перших років незалежності, адже не вірили, що на нас хтось взагалі схоче напасти.
— Допомагають вам з інших регіонів?
— І західні, і центральні, і навіть східні регіони вже допомагали і словом, і матеріально. Прості адекватні люди — ось на чому тримається наша сила. Адже вони прекрасно розуміють, де працює пропаганда і на чиєму боці правда, де відбуваються провокації. Так само і миколаївці: допомагають підприємці, керівники різних структур та прості жителі міста. Я дякую таким небайдужим і охочим до того, аби війська України виконали свою місію.
— А які зараз настрої серед простих миколаївців?
— Зрозумійте правильно: адекватних людей вистачає, але є й такі провокатори, які увесь час намагаються звести нормальне безконфліктне життя нанівець. Своїми діями вони всіляко намагаються підірвати довіру навіть тверезомислячих людей до власної армії, керівництва міста та справжніх активістів.
— Якщо говорити про вашу частину, то чого бійці найбільше потребують з матеріального забезпечення?
— З найважливішого, то це засоби захисту (бронежилети, каски і т. д.).
— Військові мають змогу захистити державу від інтервенції?
— Громадяни мають змогу це зробити. Адже військові теж громадяни. Ми все робимо для цього, і ви теж. Адже якщо ви сюди приїхали — ви вже помагаєте, ви вже спільно з нами стаєте в стрій і знаходитесь на передовій. Психологічна, моральна, а тим більше — матеріальна допомога нам необхідні, як ніколи. Маючи все це, ми переможемо.
— Де саме несуть безпосереднє патрулювання кордону ваші бійці?
— Наша частина захищає майже все узбережжя Чорного моря. А в основному стоїмо на уявному кордоні між Автономною республікою Крим і Херсоном.
— Серед ваших бійців ми бачимо і представниць слабкої статі. Вони теж налаштовані рішуче?
— Так точно. Вони з честю і відповідальністю виконують покладені на них завдання і не менш мужньо захищатимуть Вітчизну від окупантів. Серед них є зв’язківці, медпрацівники, кадрові працівники. Усі завзяті, відповідальні й організовані.
— Як ви вважаєте, що краще: відновити призив чи зміцнювати контрактну армію?
— Зміцнювати контрактну, адже це буде справді високопрофесійна армія. До того ж коштів на її утримання йтиме менше, адже людей один раз підготували і вони в будь-який час будуть готові стати на захист держави. А що стосується військовослужбовців строкової служби, то скажу так: один рік — це дуже мало, щоб когось чомусь справді навчити. Виходить так, що людину тільки підготуєш, а вже прийшов час і вона звільняється з лав Збройних Сил.
«Коли збирали допомогу, не було жодної відомви!»
Одразу після цієї розмови, як доповнення, ми вирішили поспілкуватися з основним організатором благодійної поїздки директором Обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та головою Центру народного захисту від корупції та організованої злочинності Олександром Дзюбенком.
— Як з’явилася ідея допомоги військовій частині?
— Мені здається, кожен громадянин нашої держави не може залишитись осторонь тих проблем, які зараз мають місце в нашій державі. Очевидною є зовнішня агресія. Ніхто вже не вірить Путіну, коли той говорить, що в Криму діють сили місцевої самооборони. Усім ясно, що це за війська, чого вони сюди прийшли і які завдання тут виконують. Розуміючи відповідальність, яка постала перед нашими військами, і те, в якому стані вони зараз знаходяться, ми вирішили їх підтримати як морально, так і матеріально. Я думаю, що такі кроки сприяють підняттю бойового духу наших військовослужбовців, адже вони відчувають, що вони не наодинці з ворогом залишилися, а мають величезну підтримку народу.
— Чому ви обрали саме цю частину?
— Обрали тому, що бійці цієї частини зараз знаходяться на передовому рубежі захисту кордонів нашої держави. Захищають материкову частину від вторгнення окупаційних російських військ, які зараз знаходяться на території Автономної Республіки Крим, адже існує вже реальна загроза військового конфлікту, бо за останніми даними група російських десантників уже висадилася в Херсоні. Та й частина ця знаходиться в такому регіоні, де панують проросійські настрої, діє значна кількість проплачених провокаторів. Тому нашим бійцям тут чи не найскладніше.
— Як довго збирали гуманітарну допомогу?
— Зібрали те все буквально за декілька днів. Розмістили прохання про допомогу в мережі Інтернет, розклеїли листівки. Люди відгукнулися негайно й надали ту посильну допомогу, яку могли. Також хочу зазначити, що серед тих, до кого ми персонально зверталися по допомогу, відгукнулися абсолютно всі, не було ні однієї відмови. Допомагали не тільки речами та їжею, а й грішми, на які ми закупили каремати, спальні мішки, ліхтарики та багато іншого.
— Чи можна назвати цю частину найсильнішою, адже знаходиться вона на передовій?
— Я б сказав, що це одна із найбільш боєздатних частин.
— Як думаєте, можливо, доки не пізно, потрібно зайнятися більшим інформаційним просвітництвом наших людей, особливо в східних районах?
— Так, все вірно. Та ми ж бачимо, як «промивають» мізки в Росії. Я інколи дивуюся і не можу зрозуміти: люди адекватні, освічені, з якими я спілкувався місяць назад, і вони наче б то адекватно розуміли всю ситуацію, яка склалася. А зараз ми бачимо абсолютно протилежну реакцію. Можливо, це методи якогось нейровпливу, психологічного впливу на свідомість людей через засоби масової інформації. Не виключаю, що задіяні якісь новітні засоби маніпулювання, оскільки складно уявити, що високоосвічені люди, які мають значний життєвий досвід, можуть вірити в очевидну брехню, коли Володимир Путін заявляє, що в Криму діють війська самооборони, а всю необхідну зброю і обмундирування можна придбати в магазині. Це просто смішно. Загалом, ситуація складна, ніхто не може навіть прогнозувати, чим вона закінчиться. Та ще й масла в полум’я підливають провокатори. Хоча б узяти ситуацію, коли цю частину приходили блокувати жінки. Офіцери кажуть, що їх учили воювати проти танків, літаків, озброєних військових, а проти необзроєних жінок воювати не вчили. Та ще й сім’ям їхнім погрожують.
***
У той день свою місію ми виконали. Усе те, що люди пожертвували українській армії, було передано в частину і документально оприходувано. Після того, як бійці дізналися, з якою справою ми до них прибули, перестали дивитися на нас скоса. Навіть посмішки з’явилися на їхніх обличчях. Та весело не було нікому. Нерви, на жаль, у солдатів теж не сталеві. Було видно навіть по їх обличчях, як хлопцям важко. На території постійно проходили якісь навчання, як то згортання та розгортання справжніх бойових гаубиць Т-30, які використовуються для знищення як особового складу ворога, так і бронетехніки. До казарм постійно прибували численні групи новопризваних бійців. Від усієї душі надіємось, що цим все закінчиться і хлопцям не прийдеться відкривати вогонь по живих людях.
P. S. Допомога людей однією поїздкою, звичайно, не закінчиться, адже невідомо, скільки ще російські окупанти намагатимуться дестабілізувати обстановку в нашій країні. Тому збір гуманітарної допомоги продовжується.Найближчим часом ми знову доправимо її в якусь із прикордонних частин. Бажаючим надати пожертву звертатися до Юлії Солодкої (тел.: (050)531–24–62).
Ніколи ще за часів незалежної України держава так не потребувала допомоги простих громадян. Ми повинні лише усвідомити це і не сумніватися при наданні «гуманітарки» ні на мить, бо не той зараз час. Держава і боєздатна армія сильні людьми, які стоять за ними.
