У той час, коли пан Путін окупував Крим, іногородні підприємці вирішили, що їм теж усе дозволено, і відновили торгівлю в забороненому для цього місці.
Та ще й на них не діють ні прийняті в Кобеляках адміністративні розпорядження, ні скарги автостанції, інкубаторного підприємства та промкомбінату щодо перекриття руху. А працівники пожежної частини з цього приводу заявили, що в разі пожежі їм не вдасться вчасно її ліквідувати. Ніхто навіть не задумується, що це може коштувати чийогось життя або майна. Та й, нарешті, суд заборонив тут торгівлю. Ні, це їх не хвилює. Вони заблокували п'ять вулиць (Аврори, Короленка, Рози Люксембург, Комсомольську, Батиря) та провулки Зелений і Полтавський. При цьому до двох із них узагалі немає іншого в’їзду. А боронь, Боже, комусь померти на неділю. Родичі не матимуть змоги навіть похоронну процесію відправити до 15:00. Пам’ятаєте, як не змогли попрощатися жителі району з відомим хірургом-земляком Данильцем. Ці підприємці не спитали в людей, які проживають поряд із цим стихійним ринком, чи подобається їм кожну неділю прибирати залишки від упаковок та інший непотріб біля своїх садиб? Бізнесмени їдуть із міста з набитими кишенями, а за собою залишають сміття, що швидко розноситься вітром.
Для торгівлі промисловими товарами в місті Кобеляки є два ринки: на площі Базарна та по вулиці Дружби. Та вони не бажають там торгувати. Їм хочеться це робити на площі Перемоги. Щоб нам, жителям міста та району, не було й де свої авто паркувати.
Ми не говоримо зараз про тих кобелячан, яким однаково, що відбувається у місті. Деяким байдуже, якщо і парк Перемоги вирубають, щоб було де торгувати. Іногородні підприємці й так заїздили його своїми автомобілями, гарні рови позалишались від коліс. А є й такі, які добряче заливши очі, вибачте, спорожняються прямо біля своїх наметів. А чого далеко ходити, ще покупця пропустиш. Інші порозбирали каміння з бордюру навкруги парку, «підсиливши» ним намети, щоб вітром не зносило.
А тепер їм ще й сподобалося торгувати, не сплачуючи містового. Бо за торгівлю у незаконному місці плата не береться. Вони вихваляються, що перерахували кошти на армію. Наче наші підприємці і жителі району не допомагають військовим. У газеті «Колос» була стаття лікаря Супруненка про допомогу підприємців із Підкови, про здані йому кошти в сумі 5-ти тисяч гривень на ремонт терапевтичного відділення. Боже, які ж щедрі люди. А хіба ж ми безкоштовно лікуємось? А добровільно-примусові внески хіба ж не сплачуємо? Чому про нас у районці не пишуть? І податки наші йдуть у місцевий бюджет. Вони ж вивозять своє зароблене. А чутки про те, що в іногородніх підприємців нижчі ціни, — безпідставні. Наші торговці і вартість товару скидають, і в розстрочку його продають.
Останнім часом депутати, підприємці, жителі району Броварки, міліція прагнуть поставити порушників у рамки закону: торгівля не повинна вестися на проїжджій частині. Але вони, як оті «в’їдливі комарики», тільки без зеленої форми і автоматів, пруть і лізуть на місце, яке їм дуже сподобалося. Вони й адвокатів привозили, а ті, подивившись на розташування Підкови, тільки руками розводять і в допомозі їм відмовляють.
Знаєте, не дуже приємно, коли людину, яка виросла в цьому місті, сіпають за куртку, обзивають «тітушкою» і кричать. По вулиці Аврори стояло собі два автомобілі, там сиділи двоє чоловіків, спілкувались. Так до них підбігли іногородні бізнесмени, почали гатити по машині руками, кричати, чого це ви тут стоїте? Якби не допомога родичів та міліції, то хто знає, чим би все скінчилось. Це ж що виходить, ми повинні питати в них, де нам ставити свої машини? Так вони скоро і в наші двори припруться. Де це таке бачене, щоб жителі інших районів ігнорували постанови органів місцевого самоврядування, погрожуючи представникам влади та секретарю міськради. Як кобелячан, так штрафували за кучки гравію біля дворів, а як їх, так не можуть у рамки поставити. Ні в одному місті України немає торгівлі на проїжджій частині.
Здавна ярмарки в Кобеляках проходили на пустирі, де зараз вулиця Ярмаркова. Невже наші діди і прадіди, які садили цей парк, хотіли, щоб тут був стихійний ринок. Ні. І ми повинні продовжувати те, що розпочате ними, розбудовувати наше місто, щоб воно було квітучим і чистим, з фонтанами й парками.
Три тижні тому прочитала замітку в «Колосі». Там описували, яке щастя нам приносять іногородні підприємці, які торгують на Підкові. Ми можемо гуляти між їх крамом і ще це якось пов’язано з квітами в Кобеляках. Тільки я не зрозуміла, вони що, феї? З-під їхніх ніг ростуть квіти? Чи вони нам їх саджають? Та кожної неділі, після їхньої торгівлі, бачиш тільки всілякий мотлох, пакети та папір, що розлітається по місту.
А людям, яким більше нічим себе розважити, як блукати між наметами торгівців, я дам пораду. Напечіть краще пиріжків для вашої родини, друзів. Приділіть більше уваги дітям і зрозумієте, що стали щасливішими. Згадайте про Бога, сходіть до церкви, почніть очищення душі з себе. Давайте жити за законами честі, совісті. І тоді наша країна стане найкращою.
