Колись поняття «анексія Криму» увійде в підручники з історії. Думаю, про неї напишуть приблизно так: «18 березня 2014 року був підписаний договір про входження Республіки Крим та міста Севастополь до складу Російської Федерації».
Усього декілька малозмістовних рядків, як і статистика смертей у новинах. Та підручники з історії завжди брешуть. Не брешуть лише розповіді реальних людей, які виявились зачиненими в клітці подій.
За час революції багато чого змінилось. Вона розвела друзів, зруйнувала сім’ї, їхні долі. Змусила навчитись думати, рішуче діяти, відсікати все неважливе та прагнути до великого.
У моїх очах анексія Криму — це великий, сплутаний клубок із безлічі особистих трагедій. Нещодавно під кабінетом одного з чиновників я випадково зустрілася з дружиною кримського військового. Раніше вона з трьома дітьми вимушена була покинути своє рідне місто, коли російські окупанти прийшли зі зброєю на її землю. Тоді кримчанка ще сподівалася, що залишила рідну їй Євпаторію тимчасово і зовсім скоро все стане на свої місця.
Жінка однією рукою тримала свого маленького сина, іншою — якийсь документ. Перед тим, як зайти до кабінету та поставити печатку, ми встигли поговорити лише декілька хвилин. Та в цей короткий проміжок часу змогла вміститись ціла трагедія її сім’ї.
Із сумом в очах вона розповіла, що її чоловік так і залишився до кінця вірним своїй державі та не перейшов на сторону ворога. Що сьогодні його перевели до Києва і родині з п’яти чоловік запропонували одну кімнату в гуртожитку. Що сьогодні її поставили перед вибором: покидати хорошу роботу в Криму або приймати громадянство Росії. Що її банківські картки заблоковані і вже протягом двох місяців вона не може отримати свою заробітну плату. Усього декілька місяців тому в Криму було все: робота, житло, рідні та друзі… І враз усе це кудись ділось. Точніше, усе це забрали.
У одну мить доля її та тисяч інших кримських родин змінилася. Люди зібрали свої речі та виїхали невідомо куди. І що чекатиме на них далі — нікому не відомо…
Ця історія — лише одна з багатьох. Тоненька ниточка з великого сплутаного клубка. Чи має вона значення для підручника з історії, у якому про анексію Криму напишуть усього декілька рядків?
Думаю, нам варто зібрати власний підручник історій: живих, важливих, справжніх. Підручник, який ми будемо показувати тим, хто стане серйозно доводити, що анексія була справедливою. Для тих, хто буде говорити, що «Небесна сотня» загинула даремно. Для тих, хто ще до цього часу так і не зрозумів, що війна — це не лише тоді, коли стріляють.
