13‑го квітня двадцять новосанжарців змогли побувати на екскурсії у історичних місцях, де бували Максим Залізняк, Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко.
Поїздка до Холодного Яру була анонсована на одному із новосанжарських віче. Поїхати і подивитися на місця, де у різний час воювали із ворогами гайдамаки, козаки та повстанці, забажали двадцять новосанжарців різного віку. Варто зауважити, що практично усі витрати на організацію переїзду взяв на себе народний депутат свободівець Юрій Бублик, тому учасники поїздки за дорогу туди і назад сплатили майже символічні 20 гривень.
П’ятеро молодших новосанжарців, переважно представники молодіжної організації «Сокіл», відправилися до Холодного Яру ще у суботу вранці. І два дні провели в урочищі разом із представниками «Пласту» з Полтави, Черкас та Львова. Інші новосанжарці взяли участь у одноденній екскурсії, яка почалася вранці 13‑го квітня і закінчилася увечері.
Хтось може сказати, що не час зараз для екскурсій, країна на порозі війни! З одного боку це так. Але з іншого боку, де ще, як не у Холодному Яру, можна набратися історичного духу і сили для боротьби? Адже це саме холодноярівці на початку ХХ століття не побоялись виступити проти московської навали. І тривалий час успішно били червоних окупантів у черкаських лісах. Тепер, майже через століття після тих подій, історія повторюється. Україна знову намагається збудувати державу, а східний сусід замість допомоги пропонує їй війну. Як і століття тому, зі сходу на Україну лізе москальська сарана. І колір у неї відповідний — зелений. Тому така екскурсія зараз, як ніколи, на часі. Щоб мати завтра, потрібно зазирати у вчора, згадати свою історію і цього разу зробити правильні висновки. Тоді, у 20‑х роках, отамани Холодного Яру мали потужну військову силу, але так і не пішли на Київ, щоб там розбити ворога. Усе чекали команди. І сподівалися, що ворог не прийде до їх хат, побоїться. Те, що зараз відбувається, схоже, дежа-вю. Українці побачили, як російські окупанти захопили Крим, як тепер убивають людей у Донецьку та Слов’янську. Та ми й досі наївно віримо: ось Росія забере Донецьк і заспокоїться. Не заспокоїться. За Донецьком буде Миколаїв, Харків, Запоріжжя. Потім — Полтава, Київ, Черкаси. Сарана не зупиниться, якщо її вчасно не знищити… Тому боротьба Холодного Яру повинна стати для сучасних українців не лише прикладом, але й уроком. Треба боротися так, як це уміли робити холодноярці. Але цього разу Україна зобов’язана перемогти. Інакше — знову окупація і забуття…
Росію мимоволі доводилося згадувати під час усієї подорожі. Навіть у Суботові біля церкви-усипальниці Богдана Хмельницького згадувалися рядки Шевченка: «То є церква Богданова. Там то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане, не так воно стало — москалики що уздріли, то і обчухрали…» Усе ж таки Тарас був пророком, не інакше. Чи то москалики із плином часу залишаються незмінними — що у ХІХ столітті, що у ХХІ.
Наш екскурсовод Євген Янкевич розповідає, що Холодний Яр — місце не лише історичне, але і містичне. Тут трапляються дивні та нез’ясовні випадки. Наприклад, у Суботові ходить кілька легенд стосовно місцевої церкви. Одна з них про священика, якого багато років тому убили в цьому селі. За цією легендою іноді уночі дух святого отця приходить до церкви і… править службу.
— Мої знайомі розповідали, що дійсно бачили вночі якісь вогні у порожній церкві та помічали якийсь рух! — продовжує Євген, коли люди вже прямують до автобуса. — Холодний Яр — місце доволі містичне. Ви самі у цьому переконаєтесь…
Переконуємось ми невдовзі. Автобус, який рухається по навігатору, кілька разів збивається зі шляху. Замість Медведвіки ми потрапляємо у Буду.
— Що не робиться — усе на краще! — резюмує Євген. І ми йдемо слухати виступи українських гуртів, які проводять у Буді концерт. І дивитись на дуб Залізняка, якому чи то 1000, чи то 1100 років. На квитках, які ми купуємо на вході до величного дерева, написано чітко: «1100‑літній дуб Максима Залізняка». А на дошці неподалік стежки, яка веде до самої деревини, вказаний вік «1000 років». Чи то у Холодному Яру так цифри округлюють, чи то інформаційну дошку не змінювали впродовж останнього століття.
За два дні ми встигли подивитись на найбільш відомі історичні місця Холодного Яру: Мотронин монастир, Гайдамацький ставок, замок Хмельницького. А ще — поспати на підлозі у мельниківській бібліотеці біля теплої «буржуйки», зварити кашу на багатті під рясний дощ, знайти нових друзів із Черкас, Кременчука та Кобеляк. І повернулися додому — втомлені, але натхнені.
Щоб боротися, ми повинні мати ґрунт під ногами. Цей ґрунт може дати тільки наша історія. У ній достатньо героїчних сторінок, які ми просто повинні знати, аби у потрібний момент правильно відповідати на виклики часу. Якщо життя — це постійне навчання, то ця поїздка до Холодного Яру була цікавим і корисним уроком.
