Неповнолітні сепаратисти - це одне з облич протесту в Маріуполі. Місцеві підлітки, замість того, щоб ходити до школи, допомагають екстремістам контролювати журналістів. Утім, здебільшого сепаратисти, що забарикадувалися в адмінбудівлях, і більшість міста, - живуть паралельним життям. Школи та університети, навіть ті, що перебувають у безпосередній близькості до епіцентру подій, не змінювали графіку роботи.
Маріуполь в прямому значенні живе паралельним життям:з одного боку вулиці Леніна розміщені магазини, банки, а із іншого - обнесена колючим дротом і парканом з покришок міськрада в оточенні мітингувальників. Вони денно і ношно слухають патріотичні пісні, російський шансон і рок.
Останній особливо подобається підліткам Сергію, Микиті та їхнім друзям. Вони носять георгіївські стрічки і називають себе сепаратистами-активістами. Їхнє завдання - стежити, щоб журналісти не проводили фото і відеозйомку без дозволу.
За подіями навколо міськради спостерігає місцева міліція.
Бунтівну держустанову прикрашають величезні розтяжки із обличчям підстриженого під філософа Григорія Сковороду чоловіка - це Дмитро Кузьменко, самопроголошений мер. Чоловіка заарештували на початку квітня, в обличчя і за паспортними даними його знають далеко не всі жителі 300-тисячного Маріуполя. Його ідеї і мета, з якою міськраду обгородили покришками, жителям міста здебільшого не близькі.
У Маріуполі є ліцеї, університет, кілька інститутів та профтехучилищ. Їхні випускники здебільшого поповнюють лави співробітників місцевих промислових підприємств. Середня маріупольська зарплата металурга - 2,5-3 тисячі гривень.
Звичний обід у Маріуполі - це біляш і півлітра пива. Більшість закладів перестали приймати платіжні картки і просять розраховуватися готівкою. Місцеві не скаржаться навіть і на це: продовжують працювати і сподіваються, що життя на Донеччині налагодиться, а паралелі сепаратистів та більшості маріупольців, за математичним принципом, не перетнуться.
