Після офіційного представлення громаді новопризначеного голови Новосанжарської райдержадміністрації Володимира Паршевлюка нам удалося поспілкуватися з керівником, як кажуть, «впритул» на прес-конференції, де він відповів на деякі наші запитання.
— Скільки в районі зараз членів партії «Свобода»?
— 12 чоловік.
— Чи будуть кадрові зміни серед заступників, керівників?
— Я знаю, що існує так званий «квотний принцип», який розповсюджується від Києва до Полтави. У Нових Санжарах, сподіваюся, він не буде дотриманий. Заступники будуть змінені. Хоча їх зараз уже фактично немає, а залишився тільки Володимир Борт, який подав заяву на звільнення. Та й посади заступників взагалі скоротили, тому їх буде не три, як раніше, а два. Кандидатури на ці посади у мене вже є. Вони пройдуть відповідне затвердження в ОДА. Ці люди не «свободівці». Досвіду державної служби вони не мають, але професійні якості в них є. Особисто для мене важливо те, що ці люди відповідальні та патріотичні. Поки що інших кадрових змін у складі райдержадміністрації я не планую.
— А тепер про дещо наболіле. Чи матимуть місце прапори червоного кольору в День Перемоги?
— Стосовно святкування самого Дня Перемоги, то у мене є своє бачення. Я переконаний, що це має бути День жалоби, а не святкування, тому що мільйони життів втратила Україна. Це має буди День пам’яті про загиблих. А стосовно червоних прапорів, то тут слід розрізняти партійний прапор, який стояв колись у кабінеті голови виконкому, і прапор військової частини, який також відповідно був червоного кольору та мав на собі серп і молот. Заборонити людям нести прапори, під якими воювали вони або їхні батьки чи діди, не є правильно і для цього дійсно немає законних підстав. Та, як українець і націоналіст, я підтримую ту ідею, що комуністична ідеологія в Україні має бути заборонена як людиноненависницька. Але це, звичайно, має відбутися на найвищому законодавчому рівні. Як у Німеччині був заборонений нацизм, так у нас має бути заборонений комунізм, який призвів до загибелі мільйонів українців. Така моя позиція. Тому, з огляду на вищесказане, якщо на мітинг прийдуть люди з червоним прапором військової частини, це їхнє право.
— Ви вже планували, як кажуть, завтрашній день?
— Завтра робочий день планую розпочати з прийому громадян. Я ще не ознайомлювався з графіком прийому, затвердженим райдержадміністрацією, але сподіваюся, що двері цього кабінету будуть максимально відкритими в будь-який день. Тому, коли я на місці, у будь-який час кожен охочий може прийти зі своїми питаннями, скаргами чи пропозиціями. Хоча я припускаю, що зараз, на початку своєї роботи, тривалий час можу бути відсутній, адже планую багато поїздок на різноманітні громадські слухання, збори, аби максимально прислухатися до людської думки. Пряме народовладдя — ось моя мета. Бо раніше наради, які проводились в адміністрації, — це були наради «обраних». Туди запрошували сільських голів, керівників підприємств. Та вони ж є тільки представниками сотень та тисяч людей. А поїхавши на місце в сільську раду чи зустрівшись із колективом великої установи або підприємства, ми зможемо почути думку набагато більшої кількості простого люду і прийняти більш виважене рішення, яке вже не буде ґрунтуватись на словах лише одного керівника. Тобто, завтра мій робочий день почнеться в будь-якому випадку зі спілкування з людьми.
— Розкажіть, будь-ласка, про пріоритетні напрямки, які ви, мабуть, вже обрали у своїй роботі?
— Важко щось вигадувати, адже всі розуміють, що навряд чи ми зможемо підняти в районі важку промисловість, бо Новосанжарщина є аграрним краєм. Найбільше благ у нас виробляється у сільськогосподарській галузі і тут же сплачується найбільше податків. А це вже пріоритет підтримки. Також є така думка, що існують відкриті фінансові потоки, які прямо поступають в бюджет, а є бюджетооминаючі, які раніше йшли на Полтаву, Київ, у кишені певним групам людей. Тому наша команда планує ці шляхи виявляти, а грошові потоки, які з району колись ішли, направляти назад на місця. Гроші району мають працювати на благо громад. Також серед пріоритетів моєї діяльності величезне місце займають екологічні проекти: розчистка річки Ворона, придбання бульдозера на полігон твердих відходів і т. д. Хоча з останнім теж не все ясно. Як на мене, то краще було б віддати сміттєзвалище комусь із підприємців, які в наш час заробляють гарні гроші від переробки сміття. Це було б вигідно всім. Ну і серед першочергових робочих завдань є вирішення тих конфліктів, про які майже кожного дня говорять люди: повірка водяних лічильників, перегляд тарифів на воду та здача в експлуатацію Центру культури і дозвілля.
— Яке ваше ставлення до адміністративно-територіальної реформи, про яку зараз говорять?
— Чутки про те, що райони будуть укрупнятися і перерозподілятися, ходять уже років п’ять, як не більше. Та будь-яка реформа повинна мати підґрунтя і, перш за все, здоровий глузд. Я вперше чую, що в Полтавській області хочуть залишити два райони. Такі великі території і обслуговувати якось потрібно. А от питання стосовно укрупнення деяких сільських рад — потрібне і актуальне. Адже на території району є такі маленькі сільські ради, які не мають ні своїх підприємств, ні медичних установ. Тобто, є територіальна одиниця, є громада, але вони не мають засобів для повноцінного функціонування. Та все це, звичайно, повинно прийматися на найвищому законодавчому рівні, прозоро, зрозуміло і обґрунтовано.
— Чи продовжуватимете ви писати статті в тижневик «ЕХО»?
— Питання цікаве. Колись мій колега по тижневику звільнився і поїхав працювати за кордон, де на одній із ферм доглядав за коровами. Він продовжував присилати нам матеріали про свої враження від роботи і тамтешнього побуту під рубрикою «Там, де багато цицьок». Тому, можливо, і я знайду час писати матеріали під рубрикою на зразок «Із кабінету голови». Я не знаю, чи буде це регулярно і чи взагалі я знайду час на це, але мені б хотілося. Та й зрозуміло, що увесь свій час я буду зайнятий новою роботою, тому повноцінні репортажі робити вже не зможу.
