Чесно кажучи, не сподіваюся, що мого листа надрукуєте, але ризикну. Та спочатку скажу: я росіянка, у жодній політичній партії не перебувала і не перебуваю. Людей оцінюю за їхніми вчинками, якостями і ставленням до інших.
А написати змусило останнє інтерв’ю з головою РДА Іваном Терновим. Пане голово, із ким ви зібралися воювати і кому погрожуєте? Ветеранам, учасникам війни, дітям війни? Ваші відповіді перенасичені агресією, отрутою і ненавистю до людей. Що Вами керувало, коли давали згоду на цю посаду? Ви не знали, чи не хочете знати, що всі, хто працює в органах державної влади від найнижчого до найвищого рівнів, є слугами народу, а не царьками й фараонами, перед якими негайно треба стати на коліна і схилити в покорі голову? Ви категорично забороняєте прапор Перемоги. Але ж не плутайте його зі стягом СРСР. Ви що, будете зривати з грудей ветеранів стрічки і розірвете прапор? Після Ваших висловів, надрукованих у «ЕХО», більшості кобелячан стало страшно. Вони не з радістю, а з тривогою чекають 9 Травня. Не зіпсуйте людям свята. Ось Ви, Іване Костянтиновичу, забороняєте прапор Перемоги, а не бачите того, яку наругу терпить державний стяг. Він у нас «розіп’ятий» на постаменті пам’ятника Тарасу Шевченку. А повинен бути на древку або на флагштоці. Стяг заноситься або піднімається, він повинен майоріти, а не «лежати» майже на землі і припадати вуличним пилом. Існують законодавчі акти про Державний Прапор України. Не можна ним користуватися як прикрасою. Дозволяється використовувати кольори стяга у вигляді, наприклад, стрічок, косинок, квітів. А зараз його і на плечі одягають, і на талії зав’язують, і запинаються. До речі, вважають усе це патріотизмом. Змінилася влада, але пошану до державних символів ніхто не відміняв.
Ви категорично заявляєте, що символіки неіснуючої держави 9 Травня не буде. Але Перемога, здобута у тій, неіснуючій, державі. А будинки, школи, клуби, лікарні, дороги побудовані теж у тій, неіснуючій, державі. Так давайте все зруйнуємо. Бо це з того, ненависного, Вам часу. А школу Ви закінчували теж у неіснуючій державі. Так, виходить, атестат у Вас — недійсний. А якими фразами Ви відповідали стареньким. Тільки вдумайтесь (цитата): «А чого боятися? Їх що, ґвалтуватимуть чи будуть убивати? Хто так говорить, у того з головою не все в порядку» . Ви хоч розумієте, пане голово, що цими словами принизили, образили, розчавили не тільки ветеранів, а й величезну кількість кобелячан. Ви зробили нас усіх психічно хворими, за винятком тих тридцяти «свободівців», ваших однодумців. І Ви вважаєте це правильним? А чи не нагадують такі дії одного політика 30-50-их років двадцятого століття? Ще раз запитую, із якою метою, пане Іване, Ви йшли працювати в РДА? Щоб потішити своє самолюбство, дати посади своїм друзям чи зробити життя людей кращим і щасливішим? Невже «Небесна сотня», (якою, до речі, зараз дуже часто спекулюють, як і гаслом «Слава Україні») загинула за те, щоб було хамство, цинізм, невихованість, непрофесіоналізм. Прийшовши до влади, Ви повинні забути про політику, а створювати робочі місця, піднімати економіку, сільське господарство та інше. А політичні уподобання повинні стати хобі. Крім того, не зайвим було б попрацювати над культурою мови і дотриманням етики державного службовця.
Жителі Кобеляк побачили Вас ще й на мітингу з нагоди аварії на Чорнобильській АЕС. І ще раз переконалися, що не любите й не поважаєте Ви людей. Як могла перша особа району, яка представляє нову владу всієї України, піти з мітингу, навіть якщо й були якісь невідкладні справи. А коли йшла панахида за померлими чорнобильцями, ви повернулися спиною до кобелячан і розмовляли з молодими людьми. Своїми діями ви наплювали в душу людям, у першу чергу — ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Для чого Ви погодилися на цю посаду, коли людей вважаєте за бидло. Такого не дозволяв собі жоден керівник при жодній владі. Цікаво, а чи знає вищестояще керівництво про Ваші вчинки? Складається враження, що Ви працюєте на Росію. А що, вона має привід смачно і з задоволенням заявити: «Ну, що, українці, хотіли нової влади, отримуйте! Думали, буде краще? Майте те, чого прагнули».
Шановний Іване Костянтиновичу, Ви стали публічною особою, тому повинні продумувати кожен свій крок, слово, дію. Працювати у правових рамках, відповідно до Законів України. Уявляю, як Ви наповнюєтесь злістю, що хтось може вказувати на Ваші помилки і давати поради.
І наостанок зазначу: я належу до Вашого покоління за віком і з головою у мене все в порядку. Бо за родом діяльності зобов’язана мати висновок психіатра.
P. S. Не здивуюся, коли дасте розпорядження притягти мене до відповідальності і звільнити з роботи.
