Знову і знову частенько чую ту саму стару «пісню»: от ми жили! При Брєжнєву такого не було… І так далі.
В юності я також був зомбований партійною пропагандою і мої погляди нічим не різнилися від інших (таких же зомбованих). А тепер дізнаюсь, що лише в Брєжнєва особистий автопарк налічував 68 легковиків.
У статті Володимира Паршевлюка «Комсомор» від 22 листопада 2013 року вдало поєднані трагічні події геноциду і заангажована пафосна комсобрехня. Матір одного мого знайомого була одинадцятою дитиною в сім'ї. І лише їй, завдяки отим останнім крихтам, вдалося вижити. Не доведи Господь, вам, комсомольські звитяжці, пережити щось подібне. А наша преса «співала», що допомога європейських країн нам не потрібна. Бо ми ешелонами з хлібом завалимо увесь світ. Згоден, при Брєжнєву продукти були дешеві. Але, для прикладу, телевізор коштував 200–500 рублів (5 заробітних плат), найдешевша меблева стінка — 950 (майже 10 зарплат), а імпортний костюм на весілля — 2 заробітні плати. А ще спробуй усе це придбати.
Повернемось до комсовиробників. А ну ж бо пригадайте: у комсомол приймали тільки здібних, підготовлених та найкращих? Дзюзьки! Тягли усіх підряд і запихали туди силоміць із липовими характеристиками і двієчників, і прогульників. Такий собі комсодиктат, підпорядкований вищому партійному диктату.
Репресії, ГУЛаг — окрема тема. Наш дорослий вокально-інструментальний ансамбль отримав диплом і колишня газета «Колос» опублікувала замітку, у якій кожен із десяти його учасників (у тому числі і я) виглядав майже героєм соцпраці. Хоча на комплексі працював лише один із нас. Та ви полистайте підшивки союзних газет: брехня, брехня, брехня! Ні злочинності, ні катастроф, ні проституції. Колись мав нагоду налагоджувати автоматику на БАМі. Колія зигзагами, шпали через дві на п’яту. Потяг, щоб не злетіти, «мчав» 15 кілометрів на годину. А газети писали: «БАМ працює на комунізм. Вручені медалі».
Один шахтар (пенсіонер-інвалід) мені розповів, що у шахті трапляються різні пласти вугілля. Буває, лише підріж — саме відвалюється. А завтра зійде «сім потів» — не вгризеш. І знаменитий Стаханов на такій ділянці, хоч би норму дав. А «липові» герої були частиною агітаційної роботи союзних вожаків. Нема героя праці? Зробимо!
У перший день роботи на комбінаті я, схопивши кельму, розпочав активний трудовий ритм, але був зупинений іншими робітниками. — Сядь, — кажуть, — спочинь, не швиди. Більше своїх ста рублів ти не заробиш.
Ото вам і героїзм. Якось на роботі був свідком, як голова колгоспу бігав по хатках, піднімаючи на роботу п’яних комбайнерів. Я, взагалі, дивуюсь, як із такими робітниками 70 років могла триматись величезна країна?
А ви, комсомольчики, читали оту брехню і з надлишку емоцій виплигували на прибуни, горлопанячи про комсомольські здобутки. На зборах у доповідях комсомольських і партійних вожаків змінювався лише рік. Завчені пафосні побрехеньки, яким, мабуть, і самі не вірили.
Я, колишній художник-оформлювач, картаюсь. Скільки ж я всякої брехні возвеличив своїми руками! Але з цього мав заробіток і цим втішався. А якби оця моя відвертість була оприлюднена в «брежнєвські» часи, то поїхав би на БАМ, але вже не в комсомольському загоні.
