До редакції газети «ЕХО» мене буквально привів біль душі. Я, як і інші православні християни, у свій час раділа відродженню церков. Особливо прикрашає наше селище Свято-Троїцька, яку відродили на тому місці, де й у давні часи стояв храм.
Новосанжарців до храму багато ходить, особливо у свята — Різдво чи Світле Христове Воскресіння. Чимало спонсорів туди вкладали свої кошти, у тому числі і я: купувала ікони, підсвічники. І завжди поспішала саме до тієї церкви, аби освятити паску, бачила на власні очі, скільки люду там збирається, щоб отримати духовне очищення. Прихід великий, новосанжарці дуже хотіли допомагати і допомагали, аби вона швидше була прикрашена всередині.
Але в цьому році, коли в Україні такі доленосні події відбуваються, коли постійно чую і бачу інформацію про агресію щодо нашої держави, моє серце ніби рветься на шматки, ноги самі привели на Великдень у нашу церкву Київського патріархату, де у свій час вів богослужіння отець Миколай Улинець, а нині отець Дарій. Звичайно, там людей менше зібралося. Я була вражена: у церкві немає позолоти, усе досить скромно. Вона ніби схожа нині на нашу Україну — обшарпану, обкрадену, яка не стала на коліна, а всім своїм єством прагне жити і розвиватися по-новому, по-європейськи. І заболіла душа: чому ж українська церква так притоптана? Згадаймо, яку добру справу робило її духовенство на Майдані, як під час кожного віча зверталися його представники до протестувальників, антимайданівців, до силовиків з проханням спинитися, робити тільки виважені вчинки, аби не пролилася кров, не було жертв. Як би ж то послухалися… Звучала молитва, та злі сили її не чули, той заклик не знайшов відлуння в їх серцях.
Я звертаються до народного депутата Олексія Лелюка, до всіх приватних підприємців, до господарників Миколи Харченка, Михайла Носенка, Олександра Ніколенка, Владислава Киви, всіх інших небайдужих людей, патріотів рідного краю, України, з проханням підтримати нашу церкву Київського патріархату. Хай вона має гідний вигляд і робить свою велику справу з відродження духовності, залучення молоді до виховання у Божій любові. Давайте щиро проймемося долею нашого храму, і Господь благословить усіх на добрі діла!
