Перед тим, як висловити своє суб’єктивне судження щодо діяльності всіх, без винятку, «і мертвих і живих, і ненароджених» українських партій, зроблю вступ із відповідями на запитання та докори деяких читачів «ЕХО». Як тих, хто пише коментарі в Інтернеті, так і тих, хто висловлює свою думку у вічі. По-перше, згоден, що використовувати газетний папір для авторських сентенцій про ідеї Карла Гаузхофера, протистояння ідей Євразійства та Атлантичного блоку є зайвою розкішшю. Для цього потрібно вести блог. Адже більшість людей (як жителів Полтавщини, так і інших регіонів) абсолютно не цікавлять геополітичні війни. Тим більше, що їх результат не можуть спрогнозувати навіть люди, котрі пишуть сценарії тих воєн. Подібні протистояння тривають століттями і нам, смертним, не дано знати, чим вони закінчаться.
По-друге, щодо закидів у відсутності конструктиву в критиці. Мовляв, автор зловтішається над очевидними фактами, демонструючи свою зверхність і нічого не пропонуючи. Шановні, як це не пропонуючи? Скільки разів уже написано про необхідність розвитку місцевого самоврядування, громадських організацій, незалежних профспілок та засобів масової інформації. Оце потрібно для того, щоб вилікувати українське суспільство. А ви хочете почути щось інше? Щоб швидко і просто: сходив, бюлетень в урну вкинув і все стало добре. Так не буває. Подібний підхід до вирішення суспільних і політичних проблем нагадує випадки під час спілкування з моїми «колегами», котрі, як і автор, хворіють на цукровий діабет. Більшість із них, питаючи поради, сподіваються почути: «Ти купи отих таблеточок… або …Ти відвар вівсу попий та гречки поїж…І все буде добре!». Та це — неправда. Добре буде лише при дотриманні рекомендацій професійних ендокринологів, а не бабок-знахарок, відповідної дієти та регулярних ін’єкцій інсуліну. Так, це — довго й тяжко. І на все життя. Але іншого людство ще не вигадало. Отож, залишається лише «режимити» і сподіватись на те, що знайдеться геній, котрий вилікує діабет.
Так і в хворому суспільстві. Безумовно, було б простіше і комерційно вигідніше писати, що «Путін — козел»», «москалі — козли», «мєнти — козли», а Руслана Лижичко та екстрасенси все знають і всім допоможуть. Але ж це — неправда.
І, третє. Будь ласка, не ламайте собі мізки, намагаючись збагнути, яку політичну силу автор підтримує і на яку посаду в майбутньому претендує. Існує кодекс журналістської етики, який, нехай і неофіційно, але недвозначно забороняє журналістам бути членами політичних партій і депутатами. Тобто, вибирай: або влада, або журналістика.
Одразу передбачаю докори: «А ти ж був…» Був, не приховую і публічно каюсь. Кожному дається можливість для помилок. І немає людей, які їх не роблять. Отже, підтверджую, був членом Народно-демократичної партії Пустовойтенка, членом і депутатом міськради від «Батьківщини» Тимошенко, членом і, слава Богу, не депутатом від «Фронту Змін» Яценюка. А ще — два тижні у 2010-ому році возив у своєму «Ланосі» прапорець «Свободи».
Ну, а тепер про підгузки. Оцим словом називаю українські політичні партії, котрі у своєму сучасному вигляді страшенно гальмують розвиток суспільства і демократії. Можна назвати їх ще так — «гумовий виріб №2». Суті це не змінює.
Такий метафоричний образ виникає, якщо хоча б трішки спробувати проаналізувати історію виникнення, діяльності і загибелі вітчизняних політпартій.
Кілька років тому з легкої руки Олександра Копельця вдалося поспілкуватися з тодішнім головою Верховної Ради України Володимиром Литвином. І навіть два питання встиг задати. Одне з яких звучало наступним чином: «На мою думку, усі сто з гаком політичних партій в Україні утворені кількома олігархами і обслуговують їх інтереси. Чому парламент не дозволить створення маленьких регіональних партій, які функціонуватимуть лише в межах районів чи областей і не обслуговуватимуть інтереси київського капіталу?» І ось, що почув у відповідь: «Регіональні партії будуть розсадником сепаратизму. Якщо їх дозволити, то завтра якась політсила може почати вимагати відокремлення від України, скажімо, області, де проживають русини». Хотілося запитати, а навіщо тоді в нас існує Конституція і Служба Безпеки, але часу для цього не дали.
Минули роки. І що ми маємо? Є в нас і Конституція, і Служба Безпеки. Маленьких партій немає. Є страшенна політична криза, у результаті якої Україна «тріщить по швах». Отже, виходить, що Володимир Литвин, як і всі інші його колеги у Парламенті, або бреше, або помиляється.
От і питається в задачі: так хто, як не всеукраїнські олігархічні партії, призвів до такої ситуації? Упевнений на сто відсотків, що ні Путін, ні США, ні хтось інший не зробив такого величезного внеску в нинішню кризу, як усі оті, з дозволу сказати, партії.
Був у них, працював там, бачив систему «з середини». Усі, без винятку, партії, створені під кальку КПРС. Тобто, у них немає ніякої демократії, ніякої ініціативи «знизу». Є лише вказівки «зверху». Їх дає лідер. Лідер, який так чи інакше представляє інтереси олігархічного капіталу. Ідеології ні в «Регіонів», ні в «Батьківщини», ні у «Фронту Змін», ні в «УДАРУ» і близько немає. Її замінює ідолологія. Тобто, лідер. Янукович, Юлічка, Кличко, Порошенко — не важливо. Юлія Володимирівна, у свій час, пробувала придумати своїй організації ідеологію. Солідаризм, називається. Автор не полінився, почитав і почав опитувати адептів «юліного вчення» на предмет знання основ солідаризму. Вийшов повний пшик. На фіг нікому той солідаризм не потрібен. Головне — голосно крикнути «Юля!» і розказати, як при ній перестали вимикати електроенергію. У інших — щось схоже.
Справедливості заради потрібно згадати і про дві партії, котрі мають власну ідеологію. Мова йде про комуністів та «свободівців». Але до них питань і претензій — не менше, аніж до інших. Петро Симоненко провів унікальну операцію із «зрощування» своєї партії пролетарів із партією олігархів. Союз між КПУ та Партією Регіонів — це тільки в Україні можливо. «Свобода»? Не хочеться й говорити. Пропоную краще почитати блог Ірини Фаріон, члена політради ВО «Свобода». Особливо, запис від 23 травня 2014 року «Героям, що вбивають ворогів».
Наводимо вашій увазі текст із згаданого блогу:
«Дорога громадо. Пора змінювати апофеоз жертв у боротьбі за Україну на подвиги вбивства ворогів. Мусимо пережити цей ментальний струс, бо серце більше не має сили приймати смертей наших хлопців через відсутність чиєїсь банальної національної свідомости. Надмір добродушности і брак агресивности до москальських тварюк не робить нам чести і породжує щоразу нові жертви. Тільки войовничий дух українців у кожній царині зупинить московську навалу. Небо потребує нашої ментальної зміни зі страдників на месників» (орфографія збережена).
І подумайте, чи можна на такій лютій ненависті до інших людей збудувати щось гарне?
Так навіщо ж потрібні оті сто з лишком партій? Як навіщо? Щоб оберігати від бруду ніжну шкіру їх справжніх власників, усіх отих ахметових, коломойських, пінчуків, медведчуків, веревських та інших суркісів. Партії створюють ілюзію демократії, замилюють очі, доки їх власники роблять свою чорну справу, грабують і руйнують державу. Із часом, як будь-який «підгузок», «партєйки» наповнюються відходами життєдіяльності. І люди починають бачити, що воно ж таки — гімно. Тоді підгузок міняють і викидають у сміттєвий контейнер. От ви, пам’ятаєте НДП Пустовойтенка, СДПУ(о) Медведчука, Народну партію Литвина? А вони були. І були в Україні правлячими. Зараз — на смітнику. Сьогодні щось схоже відбувається з «Батьківщиною» Тимошенко та невідомо чиїми «Регіонами». Завтра така ж доля очікує Кличковий «УДАР». Післязавтра українцям запропонують черговий «підгузок».
Невже все так погано і безнадійно? Ні, і ще раз ні! І навіть українські «підгузки» мають шанс стати повноцінними політичними партіями. І залежить це не від Петь, Юль чи Віталиків, а від вас, шановні рядові члени. Ви, і саме ви можете нарешті взяти ситуацію під свій контроль, вимести поганою мітлою із своїх рядів усіх мільйонерів, учорашніх і нинішніх нардепів та іншу погань. А після цього, ймовірно, до вас прийдуть молоді, світлі і розумні. Таких в Україні вистачає. І вони — достойні влади.
Ну, а якщо не зробите генерального прибирання в своїх лавах... Тоді готуйтесь до приземлення в смітнику. Відбудеться це настільки швидко, що навіть украсти нічого не встигнете.
