А ось ляльки кременчужанки Марії не сумують: дівчина зберігає всі свої дитячі іграшки і коханню це аж ніяк не заважає!
Так, Маша може похизуватися чималою колекцією старих ляльок та інших забавок. Дорогі серцю іграшки було важко зберегти. Адже дівчина народилася далеко від Кременчука, на Півночі, свій дитячий крам перевозила з величезною морокою аж із Воркути.
— Ці іграшки – частинка мене, мого дитинства, душі, – стверджує дівчина. – Я до них так звикла, що вони для мене, наче живі. Коли лялька падає або ламається, мені здається, що навіть очі у неї стають сумними.
У колекції Марії – справжні радянські раритети. Тут маленькі пупсики і величезні ляльки; смішний синтезатор з гордою назвою «Венец»; м’які іграшки, як-от струнка довгонога жаба-фотомодель; замурзані, але милі гноми; прикольний телефон-собака; галаслива неваляшка…
Гостинна господиня захоплено дістає все нові й нові «спогади» дитинства. А я тим часом відчуваю щось до болю знайоме. Ось і в мене була така гарна велика лялька з блакитним волоссям, якій я робила зачіски та вперше експериментувала з одягом, випробовуючи себе у ролі стиліста. Пам’ятаю, як у дитинстві я ревно оберігала свої іграшки від інших дітей, щоб, не дай Боже, не зіпсували чи не зламали. А подорослішавши, я без жалю розсталася і з іграшками, і з дитячими спогадами.
— Не розумію людей, які викидають старі іграшки. Як можна називати їх мотлохом?! Звісно, сучасним дітям цього не зрозуміти – у магазинах так багато нових яскравих іграшок. Але я не викинула б стару ляльку заради нової. Мені радянські іграшки взагалі якісь не такі, – говорить Марія і бере до рук м’яке іграшкове жабеня зі своєї колекції. – Можливо, ця жабка і страшненька. Як на мене, то вона дуже прикольна, і ці довгі лапки смішні, а не бридкі, і мордочка в неї добра. Не те, що сьогоднішні покемони, які травмують дитячу психіку. Знаєш, у Задорнова є навіть «чорний» жарт на цю тему: «Якби в мене були такі іграшки, як зараз, то я не на сцені б виступав, а у психлікарні!».
