Ще в дитинстві ми чули розповіді про війну від наших дідусів та бабусь, а тепер довелось і самим відчути її гіркий присмак. Вона так чи інакше увірвалась у кожну родину: у когось чоловік чи син захищає наше мирне життя, інші переймаються цим не менше, підтримуючи українських військовослужбовців не тільки морально, а й матеріально. Наша волонтерська група виникла спонтанно і почала діяти у співпраці з райвіськкоматом із перших днів мобілізації.
Дякуємо всім жителям Кобеляцького району, хто постійно підтримує наших хлопців. Кошти, які ви передаєте, ми витрачаємо на пальне, ліки, цигарки, шкарпетки, засоби гігієни. Також відвозимо хлопцям продукти харчування, які населення району приносить у пункти збору. Ми постійно підтримуємо зв’язок із нашими військовими. Дух у них, звичайно, — патріотичний, бойовий. Вони готові боронити нашу Батьківщину, але боронити доводиться голими руками.
У наших хлопців немає ні бронежилетів, ні іншої амуніції. Навіть форму вони купують за власні кошти. Звичайно, так роблять ті, у кого вони є. І це — заслуга їх рідних, односельців. Крім бронежилетів, є потреба передати хлопцям, які знаходяться в зонах АТО, біноклі, форму. Фінансової допомоги від політичних організацій чи підприємств ми не отримували. Жодної політичної сили району ми не представляємо. Ми являємось місточком від матері до сина, від дружини до чоловіка. Це, дякуючи вам, кобелячани, ми передаємо нашим воїнам усю допомогу. Але не треба забувати, що їх сім’ї залишились на воєнний період без годувальників. І у хлопців болить душа за це. Озирніться навколо, можливо, поруч є саме такі сім’ї і вони потребують вашої допомоги!
На момент останньої поїздки в Донецьку область нам ніхто не передавав бронежилетів, тому про закупівлю їх кобеляцькими аграріями краще запитати у них самих. Адже вони самостійно організовували збір коштів на військове обмундирування і самі їх витрачали.
На жаль, ми не можемо в цій статті згадати всіх тих, хто збирає продукти, пече пиріжки, надає свій власний транспорт, допомагає пальним, фінансово. Знаємо, що є люди, які розповсюджують всілякі нісенітниці, але осуджувати — це, мабуть, усе, на що вони здатні. Якби кожен знав більше за себе, ніж за сусіда, то і жили б ми, напевно, краще.
Може, хтось із рідних хоче долучитись до поїздок, то, будь ласка, телефонуйте за номерами:
(066)647-96-10 — Світлана Писаренко;
(095)913-14-73 — Світлана Сергійко;
(050)665-78-50 — Ірина Панченко.
Хочемо ще раз подякувати всім небайдужим людям за допомогу. І не будемо забувати, що головне — не осуд людський, а суд Божий.
