5 червня у Новосанжарському районному терцентрі була проведена зустріч, присвячена Дню журналіста, який в Україні відзначається 6-го червня.
— Ми вирішили запросити наших районних журналістів, бо цих людей ми найкраще знаємо за їх публікаціями, статтями. Лідія Яценко, Петро Жаботинський, Катерина Коровайна та Геннадій Романець завітали сьогодні до нас, — сказала ведуча Оксана Червона.
Багато чудових слів почули запрошені на свою адресу. Адже це не тільки професійне свято працівників засобів масової інформації, це свято загальнонародне. Важко уявити сучасне суспільство без інформації, без професійного погляду на факти і події нашого життя. Журналістика — професія справедливих, наполегливих і відчайдушних людей, які прагнуть змінити світ на краще. Вони цінять дружбу і надійне плече товариша.
Запрошеним журналістам надійшов лист з надзвичайно теплими і приємними словами від місцевих жителів Зінаїди Дігтяр та Михайла Манька.
Слово взяла солістка хору «Багряне листя» Валентина Бредун, яка зі своїми колегами також була присутня на зібранні:
— Міцного-преміцного здоров’я вам, щастя, натхнення, благополуччя в родинах, миру і сонця над головою. Дозвольте вам подарувати від імені всіх наших ветеранів клубу «Суботні зустрічі» пісню, любиму і вами, і нами, про Нові Санжари, про нашу малу Батьківщину.
Співочий колектив зі своїм музичним керівником Іваном Делією подарували того дня не одну пісню: «Березовый сок», «Гаю зелененький»…
Розповідями про своє життя поділилися з присутніми і запрошені журналісти.
— Навчалася із Іваном Делією, вашим музичним керівником. Як зараз пам’ятаю, як він гарно співав. А я дуже гордилася, адже земляк наш. У нас узбецька група була там, то він з узбеками дуже гарно співав… — згадала Катерина Коровайна.
— А ми й не знали. Он звідкіля талант! — почали жартувати і сміятися присутні.
Петро Михайлович, як завжди, був багатослівним і точним до дня у своїх спогадах. А запрошені ветерани та інші присутні тільки головами кивали та посміхалися на знак солідарності з його словами, адже знають вони один одного мало не півжиття, багато чого бачили разом…
Про минуле, теперішнє і не тільки розповів і Геннадій Романець:
— Журналістика — не тільки приємне явище, вона також дає ускладнення, болі, переживання, тривоги. Для прикладу, як їхати на Забрідки, зліва переорали луки. Громадська організація «Захистимо степи України» вирахувала, що на кожному квадратному метрі тамтешньої території знаходиться близько 120 видів дикорослих рослин. Я коли побачив ту оранку — заболіло, підготував публікацію на цю тему. Тепер зі мною дехто перестав вітатись. Та нічого, я вже таке переживав.»
Останньою взяла слово Лідія Яценко. Її виступ тривав найдовше, бо для щастя ветеранам пера потрібно не так уже і багато: найдорожче, мабуть, — спілкування з людьми новими та тими, кого знаєш майже все життя.
Запрошені журналісти — люди скромні. Від роботи над матеріалом їх може відірвати хіба що ще якийсь матеріал або місце, де їх чекають і де вони можуть згадати і поділитися один з одним найдорожчим: своїми спільними спогадами.
А колективне фото, зроблене під каштанами по закінченні зібрання, буде нагадувати їм про те, що їх знають, пам’ятають і цінують.
