19‑річний Михайло Кузема — один із тих кобелячан, хто задіяний у проведенні антитерористичної операції на сході України.
Нещодавно він приїхав до Кобеляк у відпустку. Журналісти «ЕХО» зустрілися з молодим військовим, аби з перших вуст дізнатися про ситуацію в «гарячій» точці нашої держави.
Михайло розповів, що у 2013 році проходив строкову службу в Збройних силах України. Після армії перевівся на контракт до однієї з військових частин Дніпропетровська. Хлопець згадує, коли почались військові дії на сході України, керівництво дало команду вирушати в Донецьку область на охорону блокпостів. Михайло поїхав без вагань.
— Я все пояснив батькам, — каже він. — Рідні віднеслись до мого рішення з розумінням. Але тоді ніхто не знав насправді, що на мене там чекає.
На початку травня хлопця направили на блокпост, що розташований поблизу Слов'янська. Зараз разом із ним несуть службу бійці національної гвардії, мобілізовані військовослужбовці та контрактники. Кобелячан, окрім Михайла, там немає. Хлопець проходить службу на посаді молодшого інструктора штурмового відділення взводу спецпризначення.
За його словами, вдень, тільки-но українські військові приступили до охорони блокпосту, ситуація була спокійна і контрольована. Та вже ближче до вечора почалися обстріли.
— Кажуть, що нас обстрілювали чеченці, — продовжує Михайло. — Ми їх особисто не бачили. Бо їхній блокпост знаходився десь за три кілометри від нашого. Інформацію про чеченців ми отримали від місцевих жителів. Бойовики обстрілювали нас щодня. Бувало, що і по декілька разів на день. Ми ж стріляли у відповідь. На щастя, з нашої сторони ніхто не постраждав. А з їхньої — не знаю.
Ми цікавимось, чи мають українські військові засоби захисту. Михайло каже, що в них є бронежилети четвертого рівня захисту та каски. А зброя (автомати та гранатомети), на жаль, старого зразка.
На запитання, чи наближались бойовики до блокпосту, який охороняють наші військові, хлопець сказав, що ні. А з приводу настроїв місцевого населення, то Михайло зазначив, що негативу у відношенні до українських військових не відчув.
— Буває, нам води привезуть. Іноді — сигарет, — каже військовий. — Думаю, дехто так само допомагає військовим і по іншу сторону барикад та доносить їм інформацію про нас. До новин доступ відсутній. Ні радіо, ні телевізора у нас немає. Лише телефони у кожного при собі.
З приводу харчування, то військовий сказав, що хлопці не голодують. Продукти регулярно завозять. Військові харчуються на польовій кухні.
— Регулярно їмо каші, макарони та багато чого іншого, — продовжує Михайло. — Хоча розрекламованих американських сухих пайків від НАТО я ще не бачив.
Далі ми заговорили про фінансове забезпечення. Як з'ясувалось, хлопцям, які сьогодні воюють на сході України, платять просто мізерні гроші. За словами Михайла, він, як контрактник, отримує 1800 гривень на місяць. А мобілізований строковик — близько 150.
— Кажуть, що пізніше нам піднімуть зарплатню, — говорить військовий. — Ще згодом мені обіцяють надати статус учасника бойових дій.
Та, незважаючи на морально складні умови служби, матеріальне та фінансове забезпечення, хлопець не хоче покидати військову службу.
— Так само налаштовані і решта військових, із якими я проходжу службу, — каже Михайло. — Усі готові до останнього стояти на захисті своєї Батьківщини.
