«… Поштамп був взятий випадково. Член військово-революційного комітету Пестковський зустрів у коридорі Смольного Фелікса Дзержинського, товариша по польському земляцтву. Розмова між ними велася на польській мові, позаяк на російській Фелікс Едмундович за все своє життя нормально розмовляти так і не навчився. Хоча комуністи про це не надто люблять згадувати. Пестковський нічим особливим зайнятий не був. Дзержинський зрозумів, що його товариш вільний і безапеляційно запропонував: «Зараз випишемо тобі мандат і поїдеш брати поштамп».
Дзержинський вважався одним із екстремістів у більшовицькій фракції. Пестковський із мандатом у кишені вирушив захоплювати поштамп. Один. По дорозі він зустрів іншого приятеля і запропонував йому піти разом. Той не побажав йти пішки і вони «спіймали» автомобіль, що рухався в попутному напрямку. На відміну від відомого фільму «Ленін в Жовтні», перестрілок на поштампі не було. Приятелі зайшли в караульне приміщення і почали перемовини із солдатами, які там сиділи. Тим було абсолютно все байдуже, тож поштамп плавно «перейшов» в руки повсталого «пролетаріату». До речі, справжній пролетаріат у цей час стояв біля станків на заводах.
Аналогічно «взяли» телеграф і телефонну станцію. Стрілянина, офіцери, красиві баришні, що втрачають свідомість, матроси з бомбами на поясі — «знахідка» режисера, який намагався догодити товаришу Сталіну. Міф був успішно створений і в подальшому закріплений у свідомості населення величезної країни. Але 24 і 25 жовтня ніяких жертв у Петрограді не було. Ні з одного, ні з іншого боку…» (http.\\fisechko.ru, 100 великих таємниць Росії ХХ століття)
…21 лютого 2014-го року. Україна, Полтавська область, Нові Санжари.
Після розстрілу протестувальників у Києві в Нових Санжарах збирається мітинг. На нього прямо із столиці ввесь на емоціях приїжджає Володимир Паршевлюк. Обурені діями української влади люди йдуть до будівлі райдержадміністрації. Як чесно визнав Володимир Паршевлюк, якогось чіткого, конкретного плану дій у них не було. На хвилі емоційного збурення він і кілька жінок заходять у пустий кабінет голови РДА, виносять і викидають портрети Януковича. «Постраждалі» під час новосанжарської революції — зображення Януковича і Лелюка, пам’ятник Леніну.
…Кобеляки, 21 лютого, 2014-го року. Перехрестя вулиць Касьяна і Шевченка. Мітинг біля пам’ятника Кобзарю. Зібралось близько 300 чоловік. Прийнята резолюція про скликання позачергової сесії райради. Депутати і присутні на мітингу несуть звернення. Голова райради Юрій Тагадюк ретирувався. Перед гуртом виступає голова РДА Анатолій Таранушич. Йому кричать: «Ганьба!» Наступного дня валять пам’ятник Леніну і Стелу героїв-комсомольців. Більше жертв і руйнувань не зафіксовано.
Події в Петрограді у 1917-му році були згодом названі Жовтневою революцією. Події в лютому 2014-го в Україні вже мають назву Революції Гідності.
Як бачимо, революційні події зовсім не обов’язково відбуваються на фоні масових народних заворушень і величезної кількості жертв. Більшість людей у всі часи і в усіх народів до революцій ставляться однаково: їм байдуже. І якщо в подіях задіяні хоча б 1-2 відсотки населення, то революція обов’язково відбудеться. А вже потім за нею прийдуть терор, громадянська війна, послаблення держави і… І контр-революція.
Як відомо, Жовтневій революції 1917-го року передувала Лютнева. Тоді до влади прийшов Тимчасовий Уряд, який довгий час очолював Олександр Керенський. Олександр Федорович, за свідченнями сучасників, був дуже освіченою і здібною людиною. А ще — філосемітом, тобто, любителем євреїв. Чомусь останню деталь чимало історичних джерел замовчують.
Талантами Керенського, особливо його красномовністю, захоплювались. Навіть російський письменник Купрін писав про нього оди. Інші сучасники, більш прагматичні, стверджували, що вміння гарно говорити було водночас і талантом, і бідою Керенського. Коли потрібно було діяти, він говорив, говорив, говорив.
І настав жовтень 1917-ого. Цьому передували невдалий наступ у війні проти німців, заколот генерала Корнілова, відсутність будь-яких чітких дій, спрямованих на реформування держави, деградація армії, поліції, управлінського апарату. Натомість міцніли позиції прихильників Троцького і Леніна.
Урешті-решт усім все набридло. Троцький вирішив спробувати. І позаяк усім все набридло, то у нього все й вийшло.
Зараз у нас липень 2014-ого. Президент Петро Порошенко прийшов до влади після лютневих подій. Ситуація у нього — не краща, аніж у Керенського. І якщо на фронті армія не просто тримається, а навіть досягає успіхів, то у всьому іншому…
Поки що нинішня влада на всіх рівнях лише говорить, говорить і говорить. Це — погано. А з чим це пов’язано? Можливо, відповідь знайдеться в цих цитатах: «Ваше керівництво ставило перед Вами якісь завдання, виокремлювало пріоритети в роботі? — Скажу чесно, двічі зустрічався з головою облдержадміністрації. Мав розмови по п’ять хвилин. Висловили побажання, аби працював на благо громади» («Володимир Паршевлюк бачить своє майбутнє в політиці». Газета «ЕХО», № 23 від 06.06.2014-го року).
Якщо навіть перед представником президентської вертикалі в районі не поставлені чіткі завдання… То що буде втілювати в життя така влада?
…Згідно з легендою, Олександр Керенський тікав від більшовиків, переодягнений у плаття медсестри. Інші говорять про форму матроса. Частина істориків стверджує, що для втечі він використав автомобіль американського посольства.
…Жовтень 2014-го вже не за горами. Час владі діяти. Адже причини, котрі призвели до повалення Януковича, залишаються.
