Нещодавно зустрівся з давньою знайомою, яку не бачив декілька років. Після кількахвилинної розмови дізнався, що вона працює у солідній фірмі, а через декілька днів разом із колегами йде на корпоратив. І тут я відчув до цієї людини чи то неприязнь, чи то відразу (не розуміючи причини їх появи). А згодом зрозумів: моя знайома вживала цілу низку «модних» слів типу фірма, маркетинг, корпоратив й купу інших.
Хіба в українській мові, яка налічує понад 130 тисяч власних лексем, не вистачає синонімів, щоби замість запозичених, які є незрозумілими багатьом українцям, вживати рідні слова? Наша мова багата на абсолютні синоніми — слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для означення того самого поняття мовці надають перевагу іншомовним, а не оригінальним українським. Та ні, краще вже ці: і звучить по-модному, і не потрібно свої мізки напружувати, коли розмовляєш. У нас, коли хочуть похвалити дівчину, то кажуть, що вона сексуальна. Замість того, щоби сказати красива, вродлива, гожа, прекрасна, чудова, чарівна, розкішна. Коли на вулиці я чую, який культурний мужчина, то мене аж лють бере. По-перше, чоловік, по-друге, не культурний. Вдумайтесь, як гарно звучить: ґречний, чемний, ввічливий, люб'язний. Не актуальний, а — важливий, сучасний, болючий, назрілий, своєчасний, злободенний. Не юрист, а — правник, правознавець, слуга закону. Не маркетинг й інвестиції, а — організація збуту й вкладання.
Повністю дурнувате та недолуге, взяте з російської мови словосполучення «займатися любов'ю». Любі мої, хіба ви не вчилися у школі й вам учителі не пояснювали, що любов, кохання, совість, честь, гідність — абстрактні поняття. Як можна займатися совістю, честю? У нашій мові є чудове слово — кохатися…
І таких прикладів можна навести безліч. Але, на жаль, від цього сутність проблеми не змінюється. Українці як використовували у своєму спілкуванні незрозумілі іншомовні одиниці мови, так і використовують. Згадуються слова славетної Ліни Костенко: «У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки імперії ще й досі для багатьох — ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм». Це не означає, що всі повинні мати філологічну освіту й завжди носити в кишені тлумачний словник, адже це — просто утопія. Та хочеться, щоби люди хоча б трішки слідкували не тільки про що говорять, але і як вони це роблять. Хочеться вірити, що згодом наше суспільство стане свідомішим та ерудованішим. Зможе, як говорили у радянські часи, побудувати собі краще або нормальне майбутнє. Та це вже зовсім інше питання.
