Другого серпня в країнах колишнього СРСР відзначають День повітряно-десантних військ. Цьогоріч представники «крилатої піхоти» збирались і в Кобеляках. Проте гучних гулянь не влаштовували.
Десантники починають збиратися ближче до обіду. Місце зустрічі — центр міста, біля пам’ятного знаку загиблим воїнам-інтернаціоналістам. Загалом збирається всього дванадцять чоловік. З-поміж них — вихідці з Кобеляк, Біликів та Іванівки. Декілька чоловік приїхали з Полтави.
Для прикладу, минулого року на свято приїжджали близько сорока колишніх військових. Та цьогоріч, як зазначають самі десантники, ситуація в країні кардинально змінилася. І, мовляв, приводу для святкувань сьогодні немає.
— Ми збираємось щороку, — каже один із чоловіків. — Та наразі все змінилося. У країні — війна. І поки все не закінчиться, то святкувати і радіти нема чому. Багато наших товаришів сказали, що не приїдуть. Та все рівно ми вирішили зустрітись, покласти квіти до пам’ятника загиблим афганцям. Ще хочемо поїхати на цвинтар та вшанувати пам’ять нашого загиблого товариша Юри Сітяєва, який також був десантником. А далі — по домівках.
Дійсно, зустріч представників «крилатої піхоти» пройшла напрочуд спокійно й тихо. Не було гучних петард, які кидали в різні сторони з УАЗів, вигуків та довготривалих автомобільних сигналів. Десантники приходять на місце зустрічі, вітаються та діляться між собою останніми новинами. Цього року розмови були геть іншими. На вустах колишніх військових — не спогади про колишні роки служби, а роздуми про сьогодення, яке далеке від оптимістичного.
— Минулого року ми зустрічалися, раділи, — каже один із чоловіків. — А хто б міг тоді подумати, що все так зміниться. Ми чекали біди звідки завгодно, тільки не зі сторони Росії. Скільки в мене було друзів росіян, із якими я проходив службу. Із однієї тарілки їли. А зараз ми — по різні сторони барикад.
Згадували десантники добрим словом і загиблого Юрія Сітяєва.
— На його місці міг бути кожен із нас, — сказав Олександр Бистряков.
Натомість він виступив із ініціативою: перейменувати одну з міських вулиць на честь загиблого кобелячанина. Або ж запропонував зібрати кошти та придбати достойний пам’ятник, який згодом установлять на могилі Юрія.
— Я, як депутат міської ради, можу донести нашу ініціативу до відома решти депутатів, — продовжує Олександр Бистряков. — Хто, як не ми, повинні бути ініціаторами. Тому після зустрічі давайте ще раз обговоримо цю ідею. Можливо, хтось із кобелячан приєднається до нашої ініціативи.
Присутні підтримали ідею Бистрякова. Проте зазначили, що все це варто робити вже після того, як в Україні настане мир та спокій.
— Хай усе затихне в нашій державі, — каже один із чоловіків. — Бо, не доведи Господи, щоб не довелось ще декілька вулиць перейменовувати пізніше.
Поговоривши, колишні військові стають у шеренгу та йдуть покладати квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Вшановують пам’ять усіх загиблих хвилиною мовчання. А далі вирушають на міське кладовище, аби покласти квіти на могилу загиблого товариша Юрія Сітяєва.
