Доки наші земляки боронять цілісність держави в АТО, у Кобеляках група осіб також вирішила когось або щось захистити.
Минулого тижня у телефонному режимі ми дізналися, що 1 серпня в суботу о 8:00 у районі пляжу Заїки будуть проводитися виїзні тренування небайдужих кобелячан. У крайньому випадку саме так описав ці збори один із їх організаторів Олексій Мєлкозьоров. Чоловік пояснив так: «Трішки побігаємо, пройдемо смугу перешкод, позмагаємося в рукопашних боях і постріляємо». До речі, остання пропозиція зацікавила найбільше. Тож у суботу ми вирушили в пошуках місця польових зборів. Як виявилося, імпровізований табір розміщувався на другій стороні згаданого пляжу, за ліском. Там нас зустріли двоє кобелячан, які не відразу підтвердити правильність наших пошуків. Та коли ми назвали прізвище Мєлкозьорова, хлопці провели в табір. У цьому місці було три автомобілі, якими, вочевидь, сюди й дісталися учасники зборів. На галявині розмістились близько двадцяти чоловік у захисній формі. Перед ними була розкладена пневматична зброя. За невеликим столиком сидів чоловік у капелюсі. Він не представився, а лише уточнив у присутніх, хто раніше проходив військову службу, і розподілив усіх за порядковими номерами. Останньою прозвучала цифра 28. Чоловік у капелюсі наказав присутнім звертатися до нього «товариш командир». Він пояснив, що на цьому місці в майбутньому буде військовий полігон. Присутніх готуватимуть для керування... безпілотними літальними апаратами (!). Що найцікавіше, коли йому задали питання, яка держава-виробник постачатиме ці апарати, він відповісти не зміг. Узагалі «товариш командир» не дуже переймався біографією присутніх і їх навичками. Лише назначив час, коли кожен за своїм порядковим номером буде заступати в наряд для контролю території, на якій перебуваємо. Перед тим, як ми з’явилися на збори, перша п’ятірка учасників уже відправилась патрулювати місцевість. І, як справжні партизани, зв'язувалися з «товаришем командиром» за допомогою рації, увесь час повторюючи, що бачать незнайомих цивільних. На що останній наказував слідкувати за невідомими. Один кобеляцький хлопчина під час виступу чоловіка в капелюсі вертів у руках пневматичну зброю і ненароком натиснув на курок. Пролунав скрегіт. Мєлкозьоров криком наказав йому віджатися двадцять разів. Хвала Богу, що зброя була незаряджена, а то, можливо, він би влучив у «товариша командира». І ніхто б так і не навчився управляти літальними апаратами.
Далі чоловік у капелюсі запропонував задавати йому питання. Автор статті поцікавився, з чийого дозволу і за чиїм наказом проходять ці збори? На що «товариш командир» пояснив, що це організовано за вказівкою його безпосереднього командування. Якого саме, він сказати не міг. Як не зміг надати жодного письмового документа, який би дозволяв це зібрання. Тоді Мєлкозьоров почав кричати і випроводжати автора. А коли дізнався, що той працює в тижневику «ЕХО», вийшов на черговий децибельний рівень. Як з’ясувалось, про ці збори не повідомлялося жодній відомчій чи силовій структурі, а готувалися вони тут таємно. Це при тому, що у планах «товариша командира» була щотижнева підготовка партизанського загону. Та ще й стрільба зі зброї.
Отож, спільними зусиллями Мєлкозорьова й «товариша командира» вдалося спровадити автора і продовжити таємні тренування партизанського загону. Так що з кореспондента партизан не вийшов.
Ні працівники військомату, ні міліціонери з партизанами не контактують. Можливо, ними опікується Служба безпеки?
