Молодий священик переїхав із Луганщини.
Нещодавно ми дізналися, що у марківському храмі Різдва Іоанна-Предтечі з’явився новий настоятель. Ми вирішили навідатися до Марківки та познайомитися з ним. До речі, храм у цьому селі існує ще з 1814 року. Він збудований із каменю. А ззовні оббитий деревом. Та протягом останніх п’ятнадцяти років служба в храмі не проводилась. І тільки з кінця червня двері церкви знову відкриті для прихожан.
Коли ми приїхали, то на порозі храму нас зустрів усміхнений 27‑річний священик. Він представився Дмитром Луценком. Розташувавшись зручніше на одній із дерев’яних лавок, ми почали нашу розмову. Молодий чоловік розповів, що сам він родом із Луганщини і все своє життя прожив на сході України. Спочатку й не думав поєднувати своє життя з церквою. Вивчився на автослюсаря. Деякий час працював шиномонтажником та на будівництві. А згодом родина хлопця переїхала в інше селище Луганської області. А сам молодик залишався проживати в Луганську. Лише час від часу приїжджав навідати своїх близьких. Під час однієї з таких поїздок зустрів свою майбутню дружину Анну. І через два місяці пара побралась.
Згодом чоловік вирішив продовжити навчання. І вступив на заочне відділення у Київську семінарію при Києво‑Печерській Лаврі. Закінчив її лише минулого року. Після чого служив у одному з храмів московського патріархату на Луганщині. Через місяць Дмитра посвятили у священики. Але після революційних подій, які відбулись у Києві, та після початку військових дій на сході України він вирішив не лише переїхати зі своєї малої батьківщини, а й перейти служити до іншого, київського патріархату.
— Зізнаюсь чесно, раніше усвідомлення того, українець я чи росіянин, не мало для мене ніякого значення, — каже чоловік. — У принципі, як і для більшості луганчан. Та революційні події дали мені чітко зрозуміти, хто я є. І головне, я знаю, що я українець і хочу ним бути!
До речі, отець Дмитро говорить виключно українською мовою. Хоча все своє життя до цього був російськомовним.
— Почав говорити українською лише нещодавно, — продовжує він. — Я так вирішив. Тому навіть із дружиною та маленькою донечкою Оксаною спілкуюся державною мовою.
Після прийняття рішення перейти до київського патріархату чоловік із родиною поїхав до Києва. Там йому випала нагода зустрітися з патріархом Філаретом, який благословив молодого священика на службу та перехід до київського патріархату.
— Він запитав у мене, куди я хочу піти? — продовжує Дмитро. — Я сказав, що куди благословите. І він благословив мене до Полтавщини й направив до полтавського владики Федора. І я неабияк зрадів його рішенню. Адже мої бабуся з дідусем родом із Полтавської області. Тому мені хотілося переїхати на малу батьківщину моїх рідних. А вже владика Федір направив мене настоятелем храму до Марківки.
Як розповідає священик, прихожан у храмі поки що небагато. Імовірно, зважаючи на те, що служба тут протягом багатьох років не проводилась. Та отець Дмитро сподівається, що невдовзі життя храму відновиться з новою силою і кількість прихожан із часом буде значно більшою.
А зараз у нового настоятеля багато планів та задумів. Нещодавно він замінив електрику в храмі. На майбутнє йому хотілося б якось утеплити церкву, бо там немає опалення і взимку ніяк проводити богослужіння. Допомагають йому і місцеві жителі. Та, у першу чергу, намагаються зробити придатним для проживання будинок молодого священика, у якому той оселився з родиною.
— Та багато планувати не буду, — каже він. — Щоб усі мої задуми втілювались у життя.
Та головне, що храм у Марківці тепер відновив свою роботу і місцеві жителі можуть постійно його відвідувати.
