Двадцятирічний Максим Ткаченко з Бутенок повернувся з подорожі, яку здійснював на китайському мопеді «Дельта». За шість днів хлопець здолав 2500 кілометрів, проїхавши шляхами України, Молдови та Придністров’я.
Максим Ткаченко розпочав свої мотомандрівки одразу після того, як йому виповнилося 16 років і хлопець отримав право керувати двоколісним мототранспортом. Він уже декілька разів подорожував Україною, об’їхавши її від кордону до кордону.
Цьогоріч студент Дніпропетровського інституту фізичної культури Максим Ткаченко вирішив здійснити оригінальну і де в чому унікальну мандрівку. По-перше, поїхати до німецького міста Зінгена, побратима Кобеляк. До цього він ще жодного разу не виїжджав за межі держави. А, по-друге, і це мало стати головною «родзинкою» подорожі, хлопець вирішив змінити вид транспорту. Раніше Максим їздив у свої подорожі на потужному японському мотоциклі «Ямаха-Віраго». Цього ж разу Ткаченко мав здолати кілька тисяч кілометрів на китайському мопеді «Дельта». Транспорт був вибраний не випадково.
— Мені неодноразово доводилось чути докори: «Та ну, у тебе ж моцик який! Я б на «Ямасі» теж по світу їздив», — розповідає Максим. — От я й вирішив довести і самому собі, і таким ось скептикам, що для подорожей потрібні лише фізичне здоров’я і бажання. А «крутизна» транспорту і кількість грошей у мандрівника чи спонсорів вирішальної ролі не грають.
Плани здійснились на 50 відсотків. Максим Ткаченко, виїхавши із Кобеляк 26 вересня, повернувся додому 2 жовтня. За цей час він проїхав 2500 кілометрів. Подорож була здійснена на звичайному 50‑кубовому китайському мопеді «Дельта».
— Ніякого тюнінгу мені не робили, ніяких спеціальних запчастин я не купляв. Єдине, що перед виїздом «Дельту» ретельно оглянув і «перебрав» мій товариш Сергій Заєць із Царичанки, — стверджує мандрівник. – І техніка жодного разу не підвела. На всю мандрівку я витратив близько тисячі гривень. І не спонсорських, а власних. Так що, подорожувати може кожен бажаючий, незалежно від свого матеріального становища».
Інша частина планів на подорож не вдалася із незалежних від Ткаченка причин. Йому не вдалося отримати польську та німецькі візи. І, звичайно ж, поїздка до Зінгена стала неможливою. Але Максим не впав у відчай. І поїхав до держав, де візи не потрібні. Точніше, у Молдову та невизнану республіку Придністров’я.
Розвідка російських військ не виявила
Максим зізнається, що, поїхавши у Придністров’я, він порушив настанову батьків. Ті забороняли хлопцеві заїжджати у невизнану республіку. Адже під впливом інформації, яка розповсюджується українськими телеканалами та Інтернет-ресурсами, вважали, що там концентруються російські війська для можливого нападу на Україну. І, звичайно ж, Ткаченки побоювались за життя і здоров’я сина.
Але Ткаченко-молодший, незважаючи на батьківську заборону, вирішив заїхати в загадкове Придністров’я.
— Я хотів на власні очі побачити російські війська, — зізнається хлопець. — Та чи то розвідник з мене поганий, чи по телевізору прибріхують, але російських солдатів у Придністров’ї я не знайшов. За його словами, і місцеві жителі на запитання про армію РФ робили «круглі» очі й говорили: «Да нєт здєсь нікакой Расіі. Даже флагов нєт».
Узагалі, враження про Молдову та Придністров’я в бутенківського мандрівника склалися досить позитивні. Там — прекрасні дороги. У Молдові — європейського рівня, у Придністров’ї — радянські, але вчасно відремонтовані. У дорозі Максима зупиняли молдовські «даішники». Дізнавшись, що він із України, зізналися: «Ми тут боїмося «Правого сектора». Справа в тому, що на території обох республік, у основному, транслюють російські телеканали. Люди не розуміють і побоюються українських подій. Хоча воювати ні з ким не хочуть.
За словами Максима Ткаченка, проїхавшись іншими державами, він вчергове зрозумів, що його Україна для нього — найкраща і наймиліша. Уже перед в’їздом на Придністров’я він на прикордонному блокпосту зустрів земляків, які там служать. Солдати й нагодували, й обігріли мандрівника. І навіть жахливі вітчизняні дороги не зіпсували йому настрою.
Успішно здолавши багатокілометрову дистанцію, Максим Ткаченко повернувся на малу батьківщину. У рідній школі його зустріли квітами.
— Приємно, що й директор школи Григорій Журавель, і педагоги, і учні про мене пам’ятають та допомагають, — говорить хлопець.
А ще його зустрічали рідні й товариші по захопленню мотоциклами. Павло Ревека, Віталій Теркайло й Артур Чуприна організували ескорт для мандрівника.
У планах Максима — організувати кілька фотовиставок і таки поїхати з ними у Німеччину. Можливо, знову на «Дельті». І — у вишиванці, яку з гордістю демонстрував у Молдові та Придністров’ї.
